Історичні аспекти педагогічної технології

Термін «педагогічна технологія» з'явився в освіті порівняно недавно. щодо навчального процесу його бу­ло вжито у 1886 р. англійцем Джеймсом Саллі (1842­-1923). Однак дискусія з приводу того, чи існує в приро­ді педагогічна технологія як певний інструмент навчан­ня й виховання, яким може оволодіти кожний педагог, триває дотепер. У ній окреслилося дві принципові пози­ції. Прибічники однієї переконані, що виховання й нав­чання є творчими процесами, інтуїтивним осягненням світу іншої людини і відповідним впливом на цей світ.

Їх опоненти доводять, що педагогічний процес має інс­трументальний характер. Його мета полягає у вихован­ні особистості із заздалегідь заданими властивостями.

Одним із перших оприлюднив ідею технологізації навчального процесу видатний чеський мислитель-гу­маніст, педагог, громадський діяч Ян-Амос Коменський (1592-1670), стверджуючи, що школа є майстернею, «живою типографією», яка «Друкує» людей. Учитель, на його думку, в педагогічному процесі користується тими засобами для виховання й освіти дітей, що й типо­графські працівники, створюючи книгу. Технологія нав­чального процесу, за переконаннями Я.-А. Коменського, повинна гарантувати позитивний результат навчання. Функціонально вона має бути своєрідною дидактичною машиною, яка, за умови правильного користування нею, забезпечувала б очікуваний результат. Для цього слід чітко окреслити цілі, вміло вибрати засоби, встано­вити жорсткі правила їх використання. Усе це свідчить, що Я.-А. Коменський розглядав технологізацію як важ­ливий засіб впровадження провідних дидактичних принципів.

Видатний французький філософ і педагог епохи Просвітництва Жан-Жак Руссо (1712-1778) основою розвитку особистості вважав вільне виховання, за якого «дитина живе в радості, самостійно відчуваючи, слуха­ючи, спостерігаючи світ, духовно збагачуючись, за­довольняючи жагу пізнання». Зважаючи на природу дитини, необхідно відмовитися від встановлених волею вихователя обмежень, відучати дитину від сліпого під­корення цій волі, дотримуватися непорушних природ­них законів. Внутрішньою мотивацією цього процесу є прагнення дитини до самовдосконалення, самопізнан­ня, творчого саморозвитку.

Швейцарський педагог Йоганн-Генріх Песталоцці (1746-1827) актуальним завданням педагогіки вважав СТворення «механізму освіти», що дасть змогу кожному Підготовленому педагогу, який докладе багато власних Зусиль, виховати будь-яку дитину.

Концепція розвитку особистості американського гу­маніста Карла Роджерса (1902-1987) основана на протиставленні когнітивного (засвоєння знань, розвиток Особистості учня під неухильним контролем педагога) і дослідного (зорієнтованого на особистісний розвиток та емоційну сферу учня) типів навчання. За твердженням Роджерса, особистий досвід самоцінний для учня і тому є єдиним критерієм оцінювання життєвих подій. Учін­ня, у процесі якого особистість самостійно розвиваєть­ся, приносить величезне задоволення, вирішальновпливаючи на особистість людини.

Австро-німецький філософ і педагог, засновник антропософії Рудольф Штейнер (1861-1925) започат­кував індивідуальний підхід до виховання дітей, який ліквідовував відокремлене навчання дівчаток і хлопчи­ків, поділ за соціальними прошарками, ступенем обда­рованості і належності до різних віросповідань. Най­важливішою проблемою людського мислення Ш тейнервважав необхідність «зрозуміти людину як засновануна собі самій вільну особистість». На основі антропосо­фії, яка вивчає людину в тілесному, душевному і духов­ному аспектах, він створив педагогіку, що охоплює роз­виток і саморозвиток цілісної особистості, її здібностейдо пізнання, мистецтва, розвитку власних почуттів, мо­ральних задатків і релігійних переживань. Завданняпедагога Штейнер вбачав у використанні технологій, що розвивають в особистості здатність до орієнтованих на різноманітність світу суджень і умовисновків. Саме цей принцип було покладено в основу навчання і вихо­вання у перlIIій Вільній вальдорфській ІІІколі.

Представники «педагогіки творчості» (Ф. Гансберг, Е. Лінде, Г. Шаррельман) засуджували спроби вплива­ти на неповторну особистість дитини за допомогою тех­нології. Будучи переконаними, що до кожної особистос­ті дитини необхідно добирати індивідуальні засоби ви­ховання, вони не визнавали ідеї і можливості створення педагогічної технології, яка могла б стати ключем до ду­ші дитини.

Рекомендуємо почитати:

Діалогічні принципи викладання української літератури в середній школі
Методика викладання української літератури – це педагогічно-літературознавча прикладна наукова дисципліна, що містить психолого-педагогічні засади роботи вчителя-літератора і рекомендації, ...

Механізми мовлення: перехід до зовнішнього мовлення
Перехід до акустичного й графічного мовлення. Другий етап – це комунікативний етап або – це мовлення для «інших». У системі мовленнєвих механізмів можна побачити три рівні. Верхній рівень – ...

Авторські пропозиції та їх результативність
Вивчення та узагальнення теоретичних основ досліджуваної проблеми, результати яких наведені нами у розділі 1 дипломної роботи та аналіз педагогічного досвіду у цій галузі (2.1. – 2.2.) дозв ...