Теорія та практика колективного виховання А.С.Макаренка

Нова педагогіка » Теорія та практика колективного виховання А.С.Макаренка

Сторінка 2

Історія науки не може обмежитися розвитком ідей – рівною мірою вона повинна торкатися живих людей, з їхніми особливостями, талантами, залежністю від соціальних умов, країни, епохи.

Це свідчить про те, що соціальна педагогіка має на меті допомогти особистості у процесі її соціалізації, налагодження взаємодії з оточенням. Соціальне виховання – це система цілеспрямованих керованих процесів соціальногор розвитку, соціального формування особистості, допомоги людині в прийнятті нею моральних норм, що склалися в сім’ї, суспільстві.

Набуття соціального досвіду та самореалізація особистості відбувається тільки за умови ефективного процесу спілкування та взаємодії з іншими членами суспільства, який є важливим виховним, організуючим і регулюючим чинником. Часто саме ця взаємодія підказує дитині шляхи самовиховання.

Розвиток індивіда, формування особистості є біологічно і соціально зумовленим процесом. Людський індивід розвивається і як біологічна істота, як представник біологічного виду Homo sapiens, і як член людського суспільства. Історія попереднього розвитку людини, тобто її філогенез, впливає на її індивідуальний розвиток (онтогенез) двома шляхами – біологічним і соціальним.

За даними Г.С.Костюка, онтогенез людського організму визначається біологічною спадковістю, онтогенез особистості – соціальною спадковістю. Ці дві детермінанти тісно пов’язані в процесі розвитку людини. Біологічна спадковість має своїм джерелом генетичний апарат людини, що сформувався в процесі біологічної еволюції і визначає розвиток її організму. Соціальна спадковість представлена сукупністю культурних досягнень людства, накопичених у процесі його історичного і суспільного розвитку.

Надбання суспільства не фіксуються і не передаються в генах. Вони засвоюються через спілкування, виховання, навчання, трудову діяльність. Тільки шляхом соціалізації індивіда здійснюється його розвиток як особистості. З точки зору сучасної науки в онтогенезі психіки людини існує єдність біологічних і соціальних умов.

У процесі дозрівання дитини, зростання її фізичних і розумових сил, зміни потреб і прагнень, здатності сприймати об’єкти та наслідувати їх, від виникнення нових видів діяльності змінюється взаємодія з оточуючими. Життєві зв’язки дитини з навколишнім соціальним середовищем характеризуються своєю вибіркованістю, а з віком вони розширюються і збагачуються. Спочатку головним соціальним середовищем для дитини є сім’я, батьки, родичі, які доглядають її. Це є її першою соціальною спільнотою, природним і водночас соціальним колективом. Пізніше поруч з дітьми з’являються інші люди – вихователі та вчителі освітніх установ, товариші, шкільні та позашкільні групи. Так дитина поринає у суспільне оточення, з яким установлюються як бузпосередні, так і опосередковані контакти – через засоби масової інформації, участь у спільній діяльності тощо. Впливи соціального оточення характеризується також рівнем власної активності дитини у діяльності й поведінці, характером відносин з іншими людьми, рівнем культури, освіченості, індивідуальними рисами характеру тощо.

Групова форма організації виховання у школі одержала назву колективної. Колектив (від лат. collectivus – збірний) – група людей, об’єднаних спільною метою і соціально значимою спільною діяльністю. Спільна діяльність є формою задоволення різних потреб людини.Так, у соціальній сфері зародились общини, сходи, громади, козацькі круги, сімя; виробничо-економічній – артілі, бригади, трудові обєднання, кооперативи; суспільно-політичній – гуртки, союзи, фонди, партії, громадські організації; культурно-спортивній – клуби, гуртки за інтересами, товариства, команди, ансамблі; релігійній – монастирські братії, приходи, собори тощо. Більшість людей входить до тих чи інших обєднань, які є фактично колективами. У цьому розумінні колектив є явищем нормального сукупного людського співіснування, формою ділової і товариської взаємодії, досягненням людської цивілізації. Колективність – якість людини, яка проявляється в її здатності до взаєморозуміня, взаємодії, прояві солідарності, взаємодопомоги, відповідальності. Світове розуміння колективності – загальнолюдська солідарність. Довгі роки державна доктрина Радянського Союзу стверджувала пріоритет колективно-суспільного над індивідуальним. Відповідно до відомої тези К. Маркса, Ф. Енгельса „ .лише в колективі індивід одержує засоби, які дають йому можливість всебічно розвивати свої задатки, і, отже, тільки в колективі можлива особиста свобода” ставилося завдання виховувати людей у дусі колективізму, рішуче переробляти їх. Виховання в дусі колективізму стало провідним принципом педагогіки, формування колективу – головною метою виховної роботи, а сам колектив – основним засобом і формою досягнення цієї мети.

Страницы: 1 2 3 4 5 6

Рекомендуємо почитати:

Роль педагогічної літератури у професійному становленні вчителя. К.Д. Ушинський, В.О. Сухомлинський про значення педагогічної літератури у професійній підготовці вчителя-вихователя
У праці Ушинського „ Про користь педагогічної літератури” можна виділити такі основні моменти: „ .Педагог повинен багато вчитися розуміти душу вихованця і багато думати про мету, предмет і ...

Методика формування навички швидкочитання в сучасній початковій школі
В час непомірного зростання інформаційного потоку одним із засобів пізнання світу за умови правильного психолого-педагогічного підходу може стати читання. Таке явище цілком закономірне, оск ...

Математичні вікторини, олімпіади
Організація вікторин - одна з форм позакласної роботи з математики. Змагання в формі вікторини, яке допомагає виявити найкращого математики, найбільш кмітливу команду, найкращий клас, прово ...

Викладання іноземної мови

Викладання іноземної мови

У ДНЗ навчання дітей англійської мови доцільно розпочинати з п'ятилітнього віку. Більшість дітей цього віку досягають інтелектуальної, вольової, мотиваційної та емоційної готовності вивчати другу мову у колективі. >>>

Copyright © 2018 - All Rights Reserved - www.edudirect.net