Історія родинного виховання в Україні

Нова педагогіка » Виховання в сім’ї як першооснова інтелектуального розвитку особистості молодшого школяра » Історія родинного виховання в Україні

Сторінка 2

— виховання слухняності (демонологічні образи злих і добрих ' духів),

— виховання чемності і пристойності. Прислів'я

Шануй батька й матір, не доведеться горювати.

Без матері і сонце не гріє.

— Дай дитині волю, сам будеш в неволі.

Діти — як квіти, поливай — будуть рости.

Хто мас доброго друга, здобуває скарб.

— Мудрим ніхто не родився, а навчився.

— Красивий птах пером, а людина — розумом.

— За рідний край — життя віддай.

— Стій за правду горою, то і люди з тобою.

— Слово не горобець: вилетить — не спіймаєш,

— Хороший пес краще, ніж зла людина.

— П'яний — гірше скаженої собаки.

У розумовому вихованні певна роль належала загадкам. Відгадування загадок вимагало кмітливості, знаходження подібності між предметами, явищами, що розвивало в дітей образно-асоціативне мислення.

З розвитком людського пізнання втрачають свій первісний зміст міфи. Розповіді про персоніфіковані природні сили сприймаються почасти як казки. Так, у складних ситуаціях людям, зокрема дітям, допомагають Сонце, Вітер, Мороз, Вода та ін. Елементарні норми поведінки і вимоги до їх додержання через казку непомітно для самої дитини входили в ії свідомість і ставали внутрішнім надбанням.

Загадки

— Стоїть два кілка, на кілках бочка, на бочці гарбуз, на гарбузі трава. (Людина)

— Дві лисички поруч сидять. (Брови)

— Через межу брат брата не бачить. (Брови)

— Весь світ годую, а сама не їм. (Земля)

— Одне кинув — цілу жменю зібрав. (Зерно)

— Два брюшка, чотири вушка. (Подушка)

— Золоте решето чорних хаток повне. (Соняшник)

Розвиток землеробства, рентабельність невеличких господарств, боротьба за земельні наділи сприяли виділенню з великих патріархальних сімей менших, які ставали першими осередками класового феодального суспільства. До речі,, східні слов'яни не знали рабовласницького стану в своєму розвитку. Невдовзі виникають нові населені пункти, у яких проживають різні родові общини.

У VIII—IX ст. з'являється територіальна сусідська община. На рівні територіально-сусідської общини виникали нові чинники соціалізації підростаючого покоління, які доповнювали сімейне виховання: дитяче побратимство і посестринство, союзи ровесників, молодіжні товариства, загони отроків-воїнів.

Побратимство і посестринство будувалися не за принципом родинності, а на основі особистих симпатій. Зв'язки, що єднали побратимів, були часто сильніше родинних.

Найстарішим способом братання було укладення союзу між однолітками шляхом обміну жменями землі. Земля символізувала силу взаємної клятви і вірності слову. Зашивали жменю землі в ладанку і носили її на шиї.

Цікаве описання побратимства залишив І. Франко, що спостерігав його серед пастушків в гірських селищах Карпат. Діти брали палку, розрізали її на половинки, робили на них зарубки, в які вкладували декілька зерен, потім з'єднували половинки і, взявшись за палку, вели короткий діалог: «Побратим? — Побратим. — До якого часу? — До гробової дошки!» З цього часу підлітки зверталися один до одного на «ВИ», називали себе побратимами, братами і допомагали один одному у всьому.

Побратимство займало велике місце у вихованні і самовихованні підлітків. Стимулом до чистоти моральних взаємин, критерієм дружби виступала совість і воля побратимів. Вірність клятві формувала поняття про дружбу і честь як вищі моральні якості.

По іншому здійснювалось посестринство. Етнографічні матеріали показують, що акт посестринства приурочували до весни. Дівчата йшли в ліс, вибирали найгарнішу берізку, прикрашали її стрічками, з тонких гілок робили кільце, роблячи на них вінки, які наче росли на дереві. Під берізкою водили хороводи, співали пісень.

Після закінчення хороводу дівчата цілувались через вінок і давали одна одній слово посестринської вірності. В інших місцях прикрашену берізку встановлювали в полі і повторювали в такій же формі ритуал посестринства.

Звичаї побратимства і посестринства знаменували появу нових форм виховання.

Ідеологічною основою виховання була язичницька релігія, яка своїм корінням сягала у часи праслав'янської міфології. Діти разом з дорослими брали участь у народних святах, хоровому співі, церемоніях, які певним чином формували їхню свідомість. Дітей ознайомлювали з статуями богів, зображеннями тогочасних уявлень про будову світу. Значне місце займали розповіді про функції божеств:

Перун — бог грому і дощу.

Сварог — неба.

Дажбог — бог Сонця, світла і вогню.

Велес — бог свійських тварин.

Стрибог — бог вітру тощо.

Дітей залучали до магічних акцій: вчили замовлянь, прохань-звернень до персоніфікованих сил природи — покровителів землеробства і скотарства у слов'ян. Дітей вчили культовим танцям і пісням, залучали до участі в ритмічні хороводи.

Страницы: 1 2 3 4 5 6

Рекомендуємо почитати:

Лінгводидактичні орієнтири сучасної початкової мовної освіти в Україні
Національна доктрина розвитку освіти України у ХХІ столітті передбачає забезпечення особистісного розвитку школярів, зокрема, їхніх інтелектуальних, моральних якостей і фізичного удосконале ...

Психолого-педагогічні умови розвитку продуктивного мислення школярів
Відповідно до вимог, які ставляться перед сучасною школою, навчання в ній повинно орієнтуватися на розвиток продуктивного мислення, що забезпечує можливість самостійно здобувати нові знання ...

Сутність понять «метод навчання», «навчальний процес»
Відповідь на питання дидактики «як навчати?» дає категорія методів навчання. Без них неможливо досягнути поставлених цілей, реалізувати зміст навчального матеріалу, організувати пізнавальну ...

Викладання іноземної мови

Викладання іноземної мови

У ДНЗ навчання дітей англійської мови доцільно розпочинати з п'ятилітнього віку. Більшість дітей цього віку досягають інтелектуальної, вольової, мотиваційної та емоційної готовності вивчати другу мову у колективі. >>>

Copyright © 2019 - All Rights Reserved - www.edudirect.net