Учитель і учні як творці й учасники риторичного дискурсу освіти

Нова педагогіка » Риторика української мови в загальноосвітньому і вищому навчальному закладах » Учитель і учні як творці й учасники риторичного дискурсу освіти

Сторінка 2

Спробу тлумачення терміна знаходимо у М. Хлєбникової, яка під риторичною особистістю розуміє “особистість, що активно й результативно (конструктивно) реалізує себе в реальних комунікативних актах, успішно вибирає і здійснює ті чи інші (залежно від конситуації) стратегії, мовленнєповедінкові тактики і засоби досягнення прагматичного ефекту (мети) ”. Погоджуємося з думкою автора, що риторична особистість – це наступний ступінь реалізації мовленнєвої (комунікативної) особистості. Отже, риторична особистість – це особистість, яка не тільки демонструє високий культурно-комунікативний рівень соціалізації, а й особистість впливова.

Окремої уваги вчених заслуговує психологічна культура вчителя як оратора, як творця риторичного дискурсу. Вона полягає у дотриманні вимог, що висуваються психологією до змісту, форми виступу, особистості оратора і особливостей аудиторії. Тобто, психологічна культура оратора – це єдність знань, що відображають закономірності психологічної діяльності людини і вміння застосовувати ці знання у конкретних умовах роботи з людьми.

Ефективний риторичний дискурс неможливий без вияву педагогічного такту з боку вчителя. Поняття педагогічного такту означає не тільки високу і всебічну загальну й методичну освіченість учителя, але і вміння домогтися, щоб кожне його слово дійшло до учнів, було повністю сприйняте, пережите і засвоєне .

З педагогічним тактом нерозривно пов’язана педагогічна техніка, репрезентована системою емоційно виразних засобів, що забезпечують технологію педагогічної діяльності й найповніший прояв педагогічного потенціалу вчителя; техніка мовлення, від якої залежить своєрідність, мелодійність, чіткість, зовнішня і внутрішня структура думки або почуття. Варто постійно вдосконалювати власне дихання, розвивати властивості голосу (тембр, силу, звучність, темп, діапазон, рухливість), вчитися правильно інтонувати текст.

Успіх педагогічного спілкування пов’язують з настроєм аудиторії та вмінням оратора правильно його оцінити, рівнем розвитку уяви, що дає змогу вчителеві прогнозувати результати своєї діяльності, подивитися на себе з позиції іншої людини, передбачити багатоваріантність ситуації тощо.З огляду на зазначені вище складники успішного спілкування цілком логічним видається виділення трьох чинників ефективного спілкування: надійність комунікатора, зрозумілість його повідомлення і врахування зворотних зв’язків.

Не менш важливим є ще один бік риторичної підготовки і мети риторичного дискурсу: виховання не тільки гарного оратора, а й свідомого слухача. Практика підтверджує, що невміння й небажання слухати та аналізувати мовлення іншого часто призводить до непорозуміння між учасниками спілкування. Уміння слухати є необхідною умовою правильного розуміння позиції партнера, правильної оцінки розбіжностей, запорукою ефективності й результативності процесу спілкування; формування самооцінки людини; послаблення дієвості стресу й психологічної напруги; зниження рівня емоційного збудження; породження щирого інтересу; відчуття надійності; розвитку в людини почуття впевненості в собі.

Для поліпшення слухання і налагодження контакту у процесі спілкування “іти в ногу” з мовцем, не перебивати його; дати мовцеві зрозуміти зацікавлення слухача і намір стати активним партнером в обміні інформацією; надихати мовця на продовження бесіди; використовувати можливості діалогу, щоб продемонструвати ваше розуміння думки і почуттів мовця, підказки (запитання), щоб стимулювати у мовця бажання обговорити проблему детальніше.

Л. Туміна розмежовує функції слухання вчителя й учнів. На її думку, вчитель слухає, щоб дізнатися, наскільки школярі усвідомили й засвоїли інформацію; визначити правильність виконання учнем завдання практичного характеру; відповісти на запитання, що виникли в учнів під час виконання певних навчальних завдань, у процесі усвідомлення окремих фактів і явищ. Відповідно слухання у професійній діяльності вчителя (у ситуації уроку) реалізується насамперед пізнавальною (слухаю, щоб дізнатися) і реактивною (слухаю, тому що мене запитують) функціями; регулятивна функція слухання (слухаю, щоб уміти) трансформується в управлінську (слухаю, щоб навчити). Учень у ситуації уроку реалізує всі названі функції (пізнавальну, регулятивну, естетичну, реагувальну, реактивну) і слухає, щоб дізнатися (пізнавальна функція), щоб навчитися щось робити (регулятивна) щоб одержати естетичне задоволення, якщо таке завдання ставиться у процесі навчання; слухає у ході опитування, в ситуації, що відображає особливості його поведінки на уроці (реактивна функція) тощо.

Страницы: 1 2 3

Рекомендуємо почитати:

Визначення поняття гендерного стереотипу
Розуміння міжособистісних взаємостосунків як багатовимірної психологічної системи неможливе без аналізу особливостей гендерної складової, що виявляється найбільш яскраво в гендерних стереот ...

Вступ та навчання в Болонському університету
Стати студентом Болонського університету можна тільки відучившись одін-трі роки в російському вузі. Як правило, зарахування відбувається за посередництва Італійського інституту культури в М ...

Сутність поняття «колектив», «виховуючий колектив»
Дослідженням колективу займалися такі видатні педагоги як П.П. Блонський, С.Т. Шацький, Н.К. Крупська, В.А. Сухомлинський. Узагальнюючи їх ідеї можна зробити висновок, про те, що колектив в ...

Викладання іноземної мови

Викладання іноземної мови

У ДНЗ навчання дітей англійської мови доцільно розпочинати з п'ятилітнього віку. Більшість дітей цього віку досягають інтелектуальної, вольової, мотиваційної та емоційної готовності вивчати другу мову у колективі. >>>

Copyright © 2018 - All Rights Reserved - www.edudirect.net