Історія зародження та розвиток декоративного розпису

Нова педагогіка » Методи ознайомлення учнів з яворівським та петриківським розписом » Історія зародження та розвиток декоративного розпису

Сторінка 1

Художній твір (виріб) — особливий соціально-культурний предмет, який відбиває художньо-духовну концепцію та має утилітарну цінність. Якщо художня концепція відсутня або деформована, твір не належить до мистецтва.

Найпоширенішим видом народного декоративного мистецтва є художній розпис – це окремий вид декоративно-ужиткового мистецтва, технологічна та орнаментаційна система оздоблення будівель і їх частин, ужиткових речей і предметів розмалюванням. Художній розпис як галузь наукових знань виділяється з початку ХХ ст. Виявлення художньої специфіки розпису порівняно з іншими видами народного та професійного мистецтва, а також історичних зв’язків із мистецтвом минулих часів започатковується вченими-мистецтвознавцями К. Щероцьким, К. Л. Левитською, М. Щепотьєвою, А. Зарембським, Є. Берченком та ін.

Із початку 30-х і до середини 50-х рр. ХХ ст. спостерігається перерва в дослідженні народного розпису, спричинена тим, що радянською наукою цей вид мистецтва визнано небезпечним націоналістичним виявом з огляду на глибинну автентичну символіку його форм. Із сер. 50-х і до сер. 80-х рр. ХХ ст. „становлення науки про художній розпис як особливу систему знань відбувається в межах ґрунтовних розробок науковців з інших галузей декоративно-ужиткового мистецтва” .

Лише наприкінці ХХ ст. засвідчено зростання наукової зацікавленості мистецтвом художнього розпису. Це виявляється передусім у дисертаційних розробках, що зумовлено наміром відкоригувати наукові принципи й методи, застосовувані для аналізу матеріалів розпису.

За матеріалом, або об’єктом декорування, розпис диференціюють на розпис кераміки (підвиди – розпис кахлів, грубої й тонкої кераміки), розпис скла, дерева (підвид – розпис скринь), тканини, металу, настінний розпис (підвиди – монументальний фресково-мозаїчний та монументальний іконописний, хатній розписи), художній декоративний розпис (напр., петриківський, яворівський та ін. види розмальовування малих ужиткових форм) і писанкарство.

Найдавнішою розписувальною технікою, за даними археологів і мистецтвознавців, є стінопис. З-поміж інших культивуються у дохристиянські часи, починаючи з доби неоліту, також розпис кераміки й настінний фресково-мозаїчний розпис. У період християнізації Київської Русі освоюють також техніки розпису металевих виробів, віднаходять новий вид розпису, зокрема кахлів у техніці емалевого малюнка.

Із ХV ст. після перерви в розвитку художнього розпису, спричиненої більш ніж столітньою татарською навалою, спершу в західноукраїнських містах, а з ХVІ ст. – і в Центральній Україні та Подніпров’ї з’являється розпис меблів. На другу половину ХVІ – початок ХVІІ ст. припадає й найбільший технологічний прогрес у галузі керамічного розпису. У ХVІІІ ст. потужний західноєвропейський мистецький вплив зумовив появу розпису на склі. Водночас у результаті еклектичного захоплення й бароковою мистецькою течією, і рококо, і класицизмом – світськими за своїм призначенням – занепадає народне сільське мистецтво, особливо в галузях розпису кераміки і виробів з дерева.

Дослідники українського мистецтва ХІХ ст. відзначають найбільшу продуктивність писанкарства і відчутний його вплив на мистецтво стінопису. У цей час посилюється роль художньо-промислових майстерень, заснованих у певних осередках народної творчості, наприклад, Миргороді, Глинську, Коломиї, Опішні, Хусті, Яворові – центрах розпису кухонного і столового посуду, дерев’яних ужиткових виробів. У ХХ ст. відбувається становлення мистецтва розпису тканини, порцеляни, підлакового декоративного розпису, особливо на Дніпропетровщині; спостерігається розквіт настінного розмальовування хат, водночас зникають як підвиди МХР малюнок на склі й печах, народне ікономалювання .

На сучасному етапі розвитку більшість дослідників відзначають нагальність вироблення поняттєвої бази художнього розпису та стандартизації його термінологічного апарату з метою адекватного сприйняття в постмодерній реальності таких форм художнього розпису, як сучасні петриківські мальовки на папері, опішнянські, косівські, хустівські гончарні вироби та ін.

Розписування стін хат, а часом і господарських будівель, було дуже популярне на українських землях в давнину, а місцями збереглося й донині. Стіни в українській хаті майже завжди білилися, як і піч, тому в хаті було багато вільних площ для прикрашування вішаними образами або ж мальованими різнобарвними орнаментами. Господині чи інші члени родини – жінки розмальовували стіни орнаментами різних кольорів . Найчастіше це були фантастичні дерева з птахами, півниками, щигликами. Зовні розмальовували обрамування вікон та віконниці (задля кольорового узгодження житла із зеленню дерев та квітів довкола хати).

Традиція розписування формувалася протягом тисячоліть і була тісно пов'язана з магічними віруваннями та діями. Символіка цих орнаментів сьогодні вже призабута, особливо ж їхнє апотропеїчне значення (охоронні засоби). Самі ж мотиви "дерева життя" ("райського дерева", дерева-"гильця") не мають в собі нічого натуралістичного чи реалістичного, але як в цілому, так і в деталях є чистим витвором фантазії з певними абстрактними оздобами, вигаданими птахами тощо.

Страницы: 1 2

Рекомендуємо почитати:

Методика дослідження рівня продуктивності розумової діяльності
Дослідження рівня продуктивності розумової діяльності проводилося по методиці, запропонованою Б.П. Нікітіним (1991 р) Тест на "продуктивність розумової роботи" (ПРР) досить точно ...

Графічне інтегрування
Задача графічного інтегрування полягає в наступному: за графіком неперервної функції потрібно побудувати графік її первісної функції. (3.1) Іншими словами, потрібно побудувати таку криву , ...

Лекція у вищому навчальному закладі
Лекція вперше стала застосовуватися ще в середньовічних університетах у формі читання та коментування викладачем тексту будь-якої книги. Методом викладу навчального курсу (видом навчання) в ...

Викладання іноземної мови

Викладання іноземної мови

У ДНЗ навчання дітей англійської мови доцільно розпочинати з п'ятилітнього віку. Більшість дітей цього віку досягають інтелектуальної, вольової, мотиваційної та емоційної готовності вивчати другу мову у колективі. >>>

Copyright © 2020 - All Rights Reserved - www.edudirect.net