У сучасній психолого-педагогічній науці поняття дезадаптації розглядається з різних позицій. Для опису даного феномену, який виявляється в короткочасних і стійких реакціях, що свідчать про проблеми в пристосуванні до навколишнього середовища, використовуються терміни: психічна дезадаптація, соціальна дезадаптація, психогенна шкільна дезадаптація, навчальна дезадаптація.
Аналіз наукового фонду з проблеми дослідження свідчить про те, що шкільна дезадаптація – це утворення неадекватних механізмів пристосування дитини до школи у формі порушення в навчанні й поведінці, конфліктних відносин, психогенних захворювань і реакцій, підвищеного рівня тривожності. Основними критеріями, що виявляють дезадаптованість, є: емоційне самопочуття, нервово-психічне напруження, стан підвищеної тривоги і фрустрації, негативне ставлення до себе, вчителя і школи в цілому.
Термін “психогенна шкільна дезадаптація” вперше ввів В. Каган. На його думку, це поняття включає “психогенні реакції, психогенні захворювання дитини, що порушують її суб’єктивний і об’єктивний статус у школі й у сім’ї”. Це дозволяє виділити психогенну шкільну дезадаптацію як складову частину шкільної дезадаптації в цілому і диференціювати її від інших форм дезадаптації, пов’язаних з психозами, психопатіями і т.д. За такого розуміння психогенної шкільної дезадаптації, 15-20% дітей молодшого шкільного віку мають потребу в короткочасній або довготривалій допомозі з боку психолога, учителя, батьків.
Цілком природно, що подолання тієї чи іншої форми дезадаптованості, повинно бути спрямоване на усунення причин, що її викликають.
Відомо, що особливо вразливими щодо виникнення дезадаптації у школярів є критичні періоди зміни умов виховання й навчання. Тому проблема адаптації дітей до школи в першому класі актуальна і потребує особливої уваги з боку психологів, вчителів і батьків.
Аналіз вікових та індивідуальних особливостей дітей молодшого шкільного віку, дає змогу виділити основні фактори, що можуть викликати шкільну дезадаптацію:
недоліки у підготовці дитини до школи;
соціально-педагогічна занедбаність;
тривала психічна депривація;
соматична ослабленість дитини;
порушення у формуванні довільності пізнавальних процесів та окремих психічних функцій;
порушення у формуванні так званих шкільних навичок – дидактогеній та дидаскалогеній;
емоційні розлади, недостатній розвиток вольової сфери.
Серед основних причин шкільної дезадаптації вчені В.Каган, І.Крук, О.Осадько виділяють:
Неправильні методи виховання в сім’ї.
Порушення відносин у школі в системі “учень – вчитель”, “учень – учні” .
Деякі індивідуальні особливості психічного розвитку дитини.
До помилок у сімейному вихованні відносять:
завищені очікування батьків щодо навчальної успішності дитини, коли будь-яка невдача сприймається неадекватно;
розмови про недоліки школи чи вчительки, замість акцентування уваги дитини на приємних моментах шкільного життя;
часті конфлікти з приводу навчання дитини, після чого все, що пов’язано зі школою, втрачає для неї привабливість;
виховання дитини за типом “кумир сім’ї”;
байдуже ставлення батьків до навчання дитини.
До проблем порушень у системі стосунків у школі відносять:
дидактогенію (психогенний вплив чинить сам процес навчання);
дидаскалогенію (некоректне ставлення вчителя до учня);
злиття дидактогенії й індивідуальної чутливості центральної нервової системи дитини;
порушення відносин дитини з однокласниками.
Серед індивідуальних причин виділяють:
невисокий інтелектуальний потенціал дитини;
затримка психічного розвитку;
гіперактивність;
труднощі у вольовій регуляції поведінки, уваги, навчальної діяльності;
несформованість мотивації учіння;
завищена самооцінка й рівень домагань дитини чи батьків;
підвищена чутливість нервової системи;
підвищений рівень тривожності в дитини;
агресивність;
замкнутість;
соматичне ослаблення (хронічні захворювання) тощо.
На думку А.Шмельова, стійка невідповідність школяра вимогам успішності й нормативам поведінки зумовлена емоційною дезадаптацією, джерела та причини якої полягають у недоліках навчальної діяльності або міжособистісних стосунках дитини у школі.
Ми звертаємося до аналізу емоційної дезадаптації у дітей молодшого шкільного віку, бо на даному віковому етапі домінує саме емоційний компонент у структурі адаптаційних процесів. Цей вік пов’язаний із кризою семи років. У період кризи дитина переживає стан підвищеного психологічного напруження. Крім того, на момент вступу до школи та початковому періоді навчання зростає кількість невротичних реакцій, нервово-психічних і соматичних розладів порівняно із дошкільним віком. За даними Н.Самоукіної, “з початком навчання у школі у 67-69% непідготовлених дітей виникають специфічні реакції: страх, зриви, істеричні реакції, підвищена сльозливість, загальмованість тощо. Діти бояться вчитися, відчувають страх перед виходом до дошки, бояться низьких балів, приниження; бояться виявитися неспроможними, спізнитися на урок”.
Рекомендуємо почитати:
Класифікація засобів наочності, що використовуються на
уроках природознавства. Їх характеристика
Традиційно наочність розглядається у взаємозв'язку з чутливістю, з можливостями спостерігати за предметами і явищами або їх зображеннями, тобто з тим, що сприймається органами чуття дитини. ...
Реалізація принципу свідомості та активності навчання на практиці
Вимоги певних принципів реалізуються через систему правил. Правила – це регулятивні судження, заповіді, закони, що підпорядковують конкретні дії вчителя та учнів і без яких унеможливлюється ...
Математична газета і математичний куточок в газеті
Математика як наука містить багато цікавого та захопливого, а за змістом - доступного розумінню молодших школярів. Для розширення математичного світогляду учнів, для ознайомлення їх з цікав ...
У ДНЗ навчання дітей англійської мови доцільно розпочинати з п'ятилітнього віку. Більшість дітей цього віку досягають інтелектуальної, вольової, мотиваційної та емоційної готовності вивчати другу мову у колективі. >>>