Адаптація дітей до навчання

У сучасній психолого-педагогічній науці поняття дезадаптації розглядається з різних позицій. Для опису даного феномену, який виявляється в короткочасних і стійких реакціях, що свідчать про проблеми в пристосуванні до навколишнього середовища, використовуються терміни: психічна дезадаптація, соціальна дезадаптація, психогенна шкільна дезадаптація, навчальна дезадаптація.

Аналіз наукового фонду з проблеми дослідження свідчить про те, що шкільна дезадаптація – це утворення неадекватних механізмів пристосування дитини до школи у формі порушення в навчанні й поведінці, конфліктних відносин, психогенних захворювань і реакцій, підвищеного рівня тривожності. Основними критеріями, що виявляють дезадаптованість, є: емоційне самопочуття, нервово-психічне напруження, стан підвищеної тривоги і фрустрації, негативне ставлення до себе, вчителя і школи в цілому.

Термін “психогенна шкільна дезадаптація” вперше ввів В. Каган. На його думку, це поняття включає “психогенні реакції, психогенні захворювання дитини, що порушують її суб’єктивний і об’єктивний статус у школі й у сім’ї”. Це дозволяє виділити психогенну шкільну дезадаптацію як складову частину шкільної дезадаптації в цілому і диференціювати її від інших форм дезадаптації, пов’язаних з психозами, психопатіями і т.д. За такого розуміння психогенної шкільної дезадаптації, 15-20% дітей молодшого шкільного віку мають потребу в короткочасній або довготривалій допомозі з боку психолога, учителя, батьків.

Цілком природно, що подолання тієї чи іншої форми дезадаптованості, повинно бути спрямоване на усунення причин, що її викликають.

Відомо, що особливо вразливими щодо виникнення дезадаптації у школярів є критичні періоди зміни умов виховання й навчання. Тому проблема адаптації дітей до школи в першому класі актуальна і потребує особливої уваги з боку психологів, вчителів і батьків.

Аналіз вікових та індивідуальних особливостей дітей молодшого шкільного віку, дає змогу виділити основні фактори, що можуть викликати шкільну дезадаптацію:

недоліки у підготовці дитини до школи;

соціально-педагогічна занедбаність;

тривала психічна депривація;

соматична ослабленість дитини;

порушення у формуванні довільності пізнавальних процесів та окремих психічних функцій;

порушення у формуванні так званих шкільних навичок – дидактогеній та дидаскалогеній;

емоційні розлади, недостатній розвиток вольової сфери.

Серед основних причин шкільної дезадаптації вчені В.Каган, І.Крук, О.Осадько виділяють:

Неправильні методи виховання в сім’ї.

Порушення відносин у школі в системі “учень – вчитель”, “учень – учні” .

Деякі індивідуальні особливості психічного розвитку дитини.

До помилок у сімейному вихованні відносять:

завищені очікування батьків щодо навчальної успішності дитини, коли будь-яка невдача сприймається неадекватно;

розмови про недоліки школи чи вчительки, замість акцентування уваги дитини на приємних моментах шкільного життя;

часті конфлікти з приводу навчання дитини, після чого все, що пов’язано зі школою, втрачає для неї привабливість;

виховання дитини за типом “кумир сім’ї”;

байдуже ставлення батьків до навчання дитини.

До проблем порушень у системі стосунків у школі відносять:

дидактогенію (психогенний вплив чинить сам процес навчання);

дидаскалогенію (некоректне ставлення вчителя до учня);

злиття дидактогенії й індивідуальної чутливості центральної нервової системи дитини;

порушення відносин дитини з однокласниками.

Серед індивідуальних причин виділяють:

невисокий інтелектуальний потенціал дитини;

затримка психічного розвитку;

гіперактивність;

труднощі у вольовій регуляції поведінки, уваги, навчальної діяльності;

несформованість мотивації учіння;

завищена самооцінка й рівень домагань дитини чи батьків;

підвищена чутливість нервової системи;

підвищений рівень тривожності в дитини;

агресивність;

замкнутість;

соматичне ослаблення (хронічні захворювання) тощо.

На думку А.Шмельова, стійка невідповідність школяра вимогам успішності й нормативам поведінки зумовлена емоційною дезадаптацією, джерела та причини якої полягають у недоліках навчальної діяльності або міжособистісних стосунках дитини у школі.

Ми звертаємося до аналізу емоційної дезадаптації у дітей молодшого шкільного віку, бо на даному віковому етапі домінує саме емоційний компонент у структурі адаптаційних процесів. Цей вік пов’язаний із кризою семи років. У період кризи дитина переживає стан підвищеного психологічного напруження. Крім того, на момент вступу до школи та початковому періоді навчання зростає кількість невротичних реакцій, нервово-психічних і соматичних розладів порівняно із дошкільним віком. За даними Н.Самоукіної, “з початком навчання у школі у 67-69% непідготовлених дітей виникають специфічні реакції: страх, зриви, істеричні реакції, підвищена сльозливість, загальмованість тощо. Діти бояться вчитися, відчувають страх перед виходом до дошки, бояться низьких балів, приниження; бояться виявитися неспроможними, спізнитися на урок”.

Рекомендуємо почитати:

Підтримання талановитої дитини батьками
Позитивних результатів у досягнути лише тоді, коли буде створено умови для реалізації творчого потенціалу кожної дитини. Важливо допомогти дитині пізнати себе, свої здібності, нахили, допом ...

Основні принципи виховання
Цілеспрямована організація виховної роботи має здійснюватися на основі єдиних принципів, яких повинні дотримуватися школа й вихователі. Принципи виховання - керівні положення, що відображаю ...

Визначення рівня сформованості гуманних почуттів у дітей старшого дошкільного віку
Відомо, що гуманні почуття формуються і розвиваються в процесі реальних взаємовідносин дитини з дорослими й однолітками. І якщо молодші дошкільники ще недостатньо усвідомлюють, чому вони ст ...