Адаптація дітей до навчання

У сучасній психолого-педагогічній науці поняття дезадаптації розглядається з різних позицій. Для опису даного феномену, який виявляється в короткочасних і стійких реакціях, що свідчать про проблеми в пристосуванні до навколишнього середовища, використовуються терміни: психічна дезадаптація, соціальна дезадаптація, психогенна шкільна дезадаптація, навчальна дезадаптація.

Аналіз наукового фонду з проблеми дослідження свідчить про те, що шкільна дезадаптація – це утворення неадекватних механізмів пристосування дитини до школи у формі порушення в навчанні й поведінці, конфліктних відносин, психогенних захворювань і реакцій, підвищеного рівня тривожності. Основними критеріями, що виявляють дезадаптованість, є: емоційне самопочуття, нервово-психічне напруження, стан підвищеної тривоги і фрустрації, негативне ставлення до себе, вчителя і школи в цілому.

Термін “психогенна шкільна дезадаптація” вперше ввів В. Каган. На його думку, це поняття включає “психогенні реакції, психогенні захворювання дитини, що порушують її суб’єктивний і об’єктивний статус у школі й у сім’ї”. Це дозволяє виділити психогенну шкільну дезадаптацію як складову частину шкільної дезадаптації в цілому і диференціювати її від інших форм дезадаптації, пов’язаних з психозами, психопатіями і т.д. За такого розуміння психогенної шкільної дезадаптації, 15-20% дітей молодшого шкільного віку мають потребу в короткочасній або довготривалій допомозі з боку психолога, учителя, батьків.

Цілком природно, що подолання тієї чи іншої форми дезадаптованості, повинно бути спрямоване на усунення причин, що її викликають.

Відомо, що особливо вразливими щодо виникнення дезадаптації у школярів є критичні періоди зміни умов виховання й навчання. Тому проблема адаптації дітей до школи в першому класі актуальна і потребує особливої уваги з боку психологів, вчителів і батьків.

Аналіз вікових та індивідуальних особливостей дітей молодшого шкільного віку, дає змогу виділити основні фактори, що можуть викликати шкільну дезадаптацію:

недоліки у підготовці дитини до школи;

соціально-педагогічна занедбаність;

тривала психічна депривація;

соматична ослабленість дитини;

порушення у формуванні довільності пізнавальних процесів та окремих психічних функцій;

порушення у формуванні так званих шкільних навичок – дидактогеній та дидаскалогеній;

емоційні розлади, недостатній розвиток вольової сфери.

Серед основних причин шкільної дезадаптації вчені В.Каган, І.Крук, О.Осадько виділяють:

Неправильні методи виховання в сім’ї.

Порушення відносин у школі в системі “учень – вчитель”, “учень – учні” .

Деякі індивідуальні особливості психічного розвитку дитини.

До помилок у сімейному вихованні відносять:

завищені очікування батьків щодо навчальної успішності дитини, коли будь-яка невдача сприймається неадекватно;

розмови про недоліки школи чи вчительки, замість акцентування уваги дитини на приємних моментах шкільного життя;

часті конфлікти з приводу навчання дитини, після чого все, що пов’язано зі школою, втрачає для неї привабливість;

виховання дитини за типом “кумир сім’ї”;

байдуже ставлення батьків до навчання дитини.

До проблем порушень у системі стосунків у школі відносять:

дидактогенію (психогенний вплив чинить сам процес навчання);

дидаскалогенію (некоректне ставлення вчителя до учня);

злиття дидактогенії й індивідуальної чутливості центральної нервової системи дитини;

порушення відносин дитини з однокласниками.

Серед індивідуальних причин виділяють:

невисокий інтелектуальний потенціал дитини;

затримка психічного розвитку;

гіперактивність;

труднощі у вольовій регуляції поведінки, уваги, навчальної діяльності;

несформованість мотивації учіння;

завищена самооцінка й рівень домагань дитини чи батьків;

підвищена чутливість нервової системи;

підвищений рівень тривожності в дитини;

агресивність;

замкнутість;

соматичне ослаблення (хронічні захворювання) тощо.

На думку А.Шмельова, стійка невідповідність школяра вимогам успішності й нормативам поведінки зумовлена емоційною дезадаптацією, джерела та причини якої полягають у недоліках навчальної діяльності або міжособистісних стосунках дитини у школі.

Ми звертаємося до аналізу емоційної дезадаптації у дітей молодшого шкільного віку, бо на даному віковому етапі домінує саме емоційний компонент у структурі адаптаційних процесів. Цей вік пов’язаний із кризою семи років. У період кризи дитина переживає стан підвищеного психологічного напруження. Крім того, на момент вступу до школи та початковому періоді навчання зростає кількість невротичних реакцій, нервово-психічних і соматичних розладів порівняно із дошкільним віком. За даними Н.Самоукіної, “з початком навчання у школі у 67-69% непідготовлених дітей виникають специфічні реакції: страх, зриви, істеричні реакції, підвищена сльозливість, загальмованість тощо. Діти бояться вчитися, відчувають страх перед виходом до дошки, бояться низьких балів, приниження; бояться виявитися неспроможними, спізнитися на урок”.

Рекомендуємо почитати:

Методика застосування технології корекції агресивної поведінки у дітей молодшого шкільного віку
Останніми роками науковий інтерес до проблем дитячої агресивності істотно зріс, але, на жаль, роботи переважно містять в собі теоретичні міркування про її механізми і прояви. В той же час, ...

Експериментальні задачі з хімії
Експериментальні задачі – це завдання практичного характеру, відповіді на які учні знаходять у процесі спостережень за дослідами. На відміну від лабораторних робіт і практичних занять експе ...

Компетентнісний підхід до учнівського хімічного експерименту
Аналіз навчальних програм з хімії, зміст лабораторних дослідів і практичних робіт, описаних у підручниках, а також у методичній літературі з питань експериментальних умінь, дає підстави вид ...