Поняття, сутність та види асоціальної поведінки

б) протиправна – правопорушення, яке підлягає покаранню, але не кримінальному;

в) злочинна – порушення кримінально-правових норм.

Асоціальна поведінка поділяється на девіантну та делінквентну.

Девіантна поведінка – система вчинків або окремі вчинки людини, які мають характер відхилення від прийнятих у суспільстві норм (правових і моральних). Це порушення поведінки, не обумовлене психічними захворюваннями.

Виділяють девіації:

- за направленістю: позитивні (героїзм), нейтральні (колекціонування), негативні;

- за мотивацією: корисні і агресивні;

- за суб’єктом: індивіди, соціальні групи, соціальні організації;

- за масштабністю прояву: індивідуальні, групові; - за орієнтацією: екстраверти (спрямовані на інших людей: сімейні чвари, насильство), інтроверти (спрямовані на себе: п’янство, суїцид, наркоманія);

- за формою прояву: хуліганство, агресія, злодійство, алкоголізм.

Рівні девіації – вираженість відхилень у поведінці. Виділяють:

- докримінальний рівень – рівень поведінки, коли людина ще не стала суб’єктом злочинів і соціальні відхилення проявляються у вигляді дрібних правопорушень, недотримання норм моралі, правил поведінки в громадських місцях, ухилення від суспільно корисної праці, зловживання алкоголем, немедичного вживання наркотичних, токсичних засобів, які негативно впливають на психіку;

- кримінальний рівень – рівень поведінки людини, коли соціальні відхилення виражаються в злочинних діях, які підлягають кримінальній відповідальності та розглядаються органами слідства і суду.

Девіантність буває:

- імпульсивна – порушення норм поведінки, які виникають неочікувано, непередбачувано і в порівняно незначний проміжок часу (агресія, суїцид);

- первинна – дії, які дозволяють робити висновок про наявність девіантної поведінки;

- вторинна – вчинки особи як відповідь на визначення девіанта;

- субкультурна – поведінка, якою людина відхиляється від норм оточуючого суспільства шляхом попадання піл вплив норм субкультури .

Фактори, які обумовлюють девіацію:

- індивідуальні – обумовлені психо-біологічними і виховними передумовами девіантної поведінки, які утруднюють адаптацію індивіда до середовища, її самореалізацію;

- особистісні – фактори самої особистості, які проявляються в її активно-вибірковому відношенні до середовища існування, до норм і правил поведінки, ціннісних орієнтацій в житті та діяльності, самооцінці;

- соціальні – фактори соціального середовища, які негативно впливають на формування і розвиток індивіда;

- соціально-психологічні – обумовлені несприятливими особливостями взаємодії індивіда з своїм найближчим оточенням у сім’ї, шкільному колективі, середовищі ровесників, друзів;

- психолого-педагогічні – обумовлені недоліками виховання в сім’ї, дошкільному закладі, школі.

Делінквентна поведінка (англ. “провинність”) – це сукупність протиправних вчинків людини, за які в особливо важких випадках може накладатися покарання згідно статей цивільного й кримінального кодексів.

До протиправних дій відносять проступки (провини), правопорушення та злочини. Серед типових проступків виокремлюють лихослів’я, систематичне порушення дисципліни в школі, бійки з однолітками, бешкетування (наприклад, кидання з балкону в перехожих різних предметів; дзвінки по телефону до незнайомих осіб). Правопорушення – це порушення адміністративних та правових норм, які проявляються через дрібні крадіжки, здирництво, хуліганство. Злочин – протиправне, суспільно небезпечне діяння, що класифікується за певними нормами кримінально-процесуального права (згвалтування, вбивство, нанесення тяжких тілесних пошкоджень).

Передумовою девіантної поведінки є важковиховуваність. Термін “важкий учень”, “важковиховуваний” характеризує дітей з негативним ставленням до навчання та норм моральної поведінки.

Психологи виокремлюють такі групи делінквентних осіб: 1) індивіди, які здійснюють правопорушення під впливом певних обставин чи оточуючих людей; 2) особи з достатнім рівнем правосвідомості, але пасивним ставленням до інших порушників та правових норм; 3) люди, що випадково здійснюють правопорушення; 4) особи, що свідомо порушують правові норми.

Адиктивна поведінка – це поведінка людини, для якої притаманне прагнення до відходу від реальності шляхом штучної зміни свого психічного стану завдяки прийому різноманітних хімічних речовин чи постійні фіксації уваги на певних видах діяльності з метою розвитку та підтримання інтенсивних емоцій. У результаті такої поведінки людина існує у своєрідному і “віртуальному” світі. Вона не тільки не вирішує своїх проблем, але й зупиняється в особистому розвитку, навіть деградує. Розрізняють три групи різновидів адиктивної поведінки:

- нехімічні адикції (патологічна схильність до азартних ігор (гемблінг), комп’ютерна адикція, трудоголізм);

- проміжні форми адикції (анорексія – відмова від їжі, булумія – прагнення до постійного споживання їжі);

Рекомендуємо почитати:

Психологічні передумови формування в учнів основної школи англомовної граматичної компетенції
Психологія відіграє важливе значення у навчанні ІМ у школі. Вона тісно пов’язана з методикою викладання ІМ і сприяє підвищенню якості освіти і викладання. Старанне та ретельне вивчення псих ...

Форми і засоби комунікації в Інтернет-середовищі
З психології спілкування певною мірою випадає великий пласт досліджень комунікації, опосередкованої комп’ютерами, Інтернетом. Попри досягненнь у цій галузі американських, інших західних та ...

Проблема виховання гуманних почуттів у старших дошкільників в психолого-педагогічній теорії
Українська традиційна педагогічна культура сильна своєю національною єдністю, самобутністю, глибокодумністю, багатством розмаїття місцевих барв та відтінків. Вже в трипільську добу (III – I ...