Засоби виправлення інтонування

Нова педагогіка » Робота з неточно інтонуючими дітьми на уроках музики в молодших классах » Засоби виправлення інтонування

Сторінка 5

Гарні наслідки дає проведення так званого мовчазного диктанту. Вчитель показує ручними знаками мелодичний зворот (зробивши перед цим настройку), наприклад зо, та, зо. Учні уважно дивляться, мовчки запам ятовують і, відтворивши у думці звучання, співають вголос. Учитель регулює складність поспівок. Ритм співу має відповідати ритмічній послідовності ручних знаків. Один з варіантів вправ на розвиток музично-слухових уявлень такий: вчитель називає ступені або ноти чи записує їхні назви на дошці, а учні співають.

Коли учні з числа «гудошників» почнуть вливатись в унісон, співаючи на склади з голосним у чи ю, вчитель пропонує проспівати окремі по-співки, а потім фрази і куплети вже із словами. Робити це слід дуже обережно, адже стара звичка заважає утворенню нових навичок й іноді учень тимчасово втрачає свої досягнення.

Якщо учень співає в потрібній теситурі без зривів, якщо інтонаційно його голос зливається з класним хором, вчитель може перевести його до іншої групи і дозволити не відвідувати додаткові заняття.

Індивідуально-групові додаткові заняття з учнями, що відстають в інтонуванні,— вимушений тимчасовий захід, викликаний, з одного боку, дуже різним рівнем музично-вокального розвитку учнів першого класу, а з другого,— потребою якомога швидше виконати головне завдання вчителя музики — навчити першокласників співати хором, тобто узгоджено, злагоджено щодо інтонації і всіх інших музичних елементів. Чим скоріше неінтонуючі учні подолають свій недолік, тим скоріше це завдання буде здійснене. Єдиний метроритм, єдина інтонація — основа хорового співу. Недарма дехто визначає хор як ансамбль унісонів.

Якщо займатись виправленням інтонації у «гудошників» тільки на уроках музики один раз на тиждень, де цим учням приділяється значно менше уваги, ніж на додаткових заняттях, ми надовго затягнемо виправлення інтонаційних недоліків. Прискорюючи можливість фронтальної роботи на уроках з усім класом, ми тим самим збережемо дорогоцінний час для музичного розвитку всіх учнів, для виконання шкільної програми з музики.

Додаткові заняття з окремими учнями, які відстають з того чи іншого предмета не з своєї вини, — реальна практика школи, цілком виправдана завданням викладання. Обидві форми занять з неінтонуючими дуже важливі і доповнюють одна одну, але під час індивідуально-групових занять вчитель більше індивідуалізує завдання, встановлює щільніший контакт з учнями, глибше вивчає особливості кожного з них. Робота проводиться на матеріалі, який розучується на уроці музики,— на вивчених або знайомих піснях, вокальних вправах або прикладах з сольфеджіо. Вчитель використовує названі прийоми, головним з яких є атакування на склади ту, ду, жу, зум, рум та ін. у середню та верхню зони дитячого голосу.

Залежно від індивідуальності того чи іншого учня вчитель вибирає поспівку і тональність. Якщо учень поки що може інтонувати тільки в низькій зоні, вчитель на перших заняттях паралельно з атакою верхніх звуків продовжує роботу над інтонуванням у низькій зоні, адже це своєрідний трамплін, від якого відштовхується дитина перед атакуванням у верхню зону.

Для зацікавлення дітей вчитель вносить у заняття елемент імпровізації, гри, стимулюючи учнів до створення коротких сценок, діалогів, ігор. Тут він має змогу регулювати висоту реплік, запитань, відповідей тощо. Тексти придумує спочатку вчитель, а потім і діти. Вчитель розпитує дітей про домашні та позашкільні справи, про родину, друзів, улюблених тварин тощо.

Дуже виправдала себе на практиці гра «Луна».

Під музику маршової пісні діти ніби відправляються з батьками на вокзал для поїздки в ліс. Під'їжджає поїзд, його веде великий червоний тепловоз. Діти, імітуючи гудок тепловоза, співають:

Висота гудка міняється, її регулює вчитель. Далі може прозвучати музика, що змальовує веселий рух поїзда. Діти імітують ритмічне стукотіння коліс, гудки. Приїхавши до лісу, батько і син йдуть гуляти. Між ними починається діалог. Роль обох персонажів спочатку виконує вчитель, а дві групи дітей на піаніссімо імітують на зразок «луни» всю розмову: поклики, запитання, відповіді.

Є багато варіантів проведення цієї гри. Вчитель по-різному розподіляє ролі. Доручаючи роль «луни» одному учневі або групі дітей, він домагається, щоб діти запам'ятовували репліки батька і сина, а потім відтворювали, привчаючись до вільного, ненапруженого співу на піаніссімо. Репліки дійових осіб відповідно до певних завдань складаються з різних тривалостей, бувають різної мелодичної складності, різної побудови і різної висоти.

Цю цікаву гру можна проводити і на уроці, доручивши репліки сина учням, що добре інтонують, відгомін — теж добре Інтонуючим дітям, але обов'язково треба включити до групи одного-двох «гудошників», яким іноді вдається проінтонувати в природній зоні дитячого голосу.

Страницы: 1 2 3 4 5 6 7

Рекомендуємо почитати:

Організація пізнавальної діяльності учнів
1) Визначення заходів для забезпечення умов продуктивної роботи, мислення й уяви учнів: планування шляхів сприйняття учнями досліджуваних об'єктів і явищ, їхнього осмислення; використання у ...

Адаптація дітей до навчання
Початок навчання у школі – один з найважливіших періодів у житті дитини. Це пов'язано не тільки зі зміною соціальної ситуації розвитку дитини, її статусу й зайняттям нової, “внутрішньої поз ...

Характеристика основних форм диференціації
Диференціація може здійснюватись на різних рівнях. Рональд Де Гроот виділяє три рівня, а саме: 1-й мікрорівень, коли різний підхід здійснюється до окремих груп учнів внутрі класу. Цей рівен ...

Викладання іноземної мови

Викладання іноземної мови

У ДНЗ навчання дітей англійської мови доцільно розпочинати з п'ятилітнього віку. Більшість дітей цього віку досягають інтелектуальної, вольової, мотиваційної та емоційної готовності вивчати другу мову у колективі. >>>

Copyright © 2018 - All Rights Reserved - www.edudirect.net