Характеристика основних моральних цінностей

Нова педагогіка » Формування у молодших школярів загальнолюдських моральних цінностей у процесі вивчення курсу "Християнська етика" » Характеристика основних моральних цінностей

Сторінка 5

Зрозуміла таким чином віра має надприродний характер, оскільки є ділом Божої благодаті. Однак, цей надприродний характер пов’язується не лише з її джерелом (Богом), але й із предметом (яким є віра в Бога) та з мотивом (людина вірить з огляду на авторитет Бога). Хоча віра є даром Божим, вона все-таки залишається вільним волевиявленням людини. Людина вільна щодо отримання Божого дару, вона може й не прийняти спасенну пропозицію Бога. Віра не пов'язана з відмовою від розуму, ані не протистоїть йому; людина не тільки може, але й повинна шукати рації своєї віри і знаків її вірогідності. Разом з тим це є і постулат відкинення бездумної, забобонної, легковажної і поверхневої віри.

Зі всього сказаного випливає, що – це не тільки вступна умова відповіді Богові на дар Його самооб 'явлення та умова входження у спільноту з Ним і всіма, хто в нього увірував, приймаючи Христа і Його Церкву, але також і ніби короткий зміст усього, що визначає християнське життя. У такому розумінні віра й любов збігаються. Без віри ніколи не було б істинно християнської любові, а без любові не було б повного пізнання і спільноти. Віра, вводячи людину в новий спосіб існування, дає тим самим “простір" тій любові, якою була обдарована і до якою покликана людина. Християнська любов неначе випливає з віри, є її проявом. Лишень у світлі віри християнин починає розуміти, що джерелом любові є Бог. Отже, християнське життя – це життя віри, а віра – це зверненість цілої особи до Бога і до спільноти в любові. Адже, о. Ярослав Табака стверджує: «Правдива віра здатна змінити наш спосіб бачення, мислення, сприйняття».

Отже, віра ніби визначає горизонт розуміння і рішення в житті християнина. Ідеться тут про повне прийняття спасенного заклику, за котрим послідовно підуть дії і позиції, йдеться про обрання того життєвого шляху, яким ішов Христос. Якщо віра провадить до спільноти з Ісусом Христом, а через Нього і з Отцем, то це повинно викликати суттєву зміну стилю людського життя. Підсумовуючи все сказане, віру можна окреслити як прийняття Христового розуміння життя, Христової ієрархії цінностей, прийняття тієї мети і сенсу життя, що їх визначив Христос.

Ми говоримо, що християнська віра має і свій еклезіальний вимір. Це випливає з того, що прийняти Христа у вірі означає прийняти і дар церкви. Віра, ведучи до спільноти з Христом, не може не вести до включення у Христову Церкву. Церква – посередниця віри, позаяк у ній пробувають Боже слово і тайни. Церква сама в собі є видимим законом Божої правди і свідком Христа. Не можна забувати, що віра Церкви як така не є тільки сумою віри окремо взятих сповідників Христа. Вона – спільнота, яка забезпечує внутрішню і зовнішню єдність Церкви. З моральної точки зору, віра зобов'язує жити у спільноті Церкви, приймати відповідальність за Церкву, а також вірити в неї. Віра в Церкву – це аж ніяк не обожнення спільноти віруючих людей. Це передусім віра у живу присутність Христа та всієї справи спасіння в житті Церкви.

Людина має обов'язок прийняти віру, існувати і зростати в ній у міру отримуваної благодаті, визнавати і обороняти її, якщо виникне така потреба. Зростати у вірі закликає нас сам Христос. Він ганить своїх учнів за те, що вони мають замало віри, у притчі про сіяча показує динамічність віри, приймає, крім того, прохання апостолів помножити їхню віру. Динамічність віри поєднується із щораз кращим пізнанням Божого об'явлення, але суть цієї динамічності визначається оживленням віри любов'ю.

Людина залишається вільною щодо прийняття дару віри, і тому вона може відкинути або переробити його відповідно до власних уподобань. Основний гріх проти віри – невіра й атеїзм, а також відступництво від віри (апостазія) та її деформація (єресь). З наївної (бездумної), не поглибленої віри народжуються різні грішні позиції – прояви псевдорелігійності. Маємо на увазі різні пересуди й забобони, викривлення істинного культу Бога. Ідолопоклонницька шана різним створінням, що виявляється у ворожбитстві, заклинаннях, чарах, т.зв. чорній магії і т. п. Все це – свідчення інтелектуально не поглибленого підходу до релігійної віри.

– Надія

Кожна людина носить у собі якусь природну здатність мати надію, що у майбутньому дає можливість розвитку, вдосконалення і щастя. Без такої перспективи людина починає журитися і завмирати у своїй людськості. Ця природна, чисто людська перспектива надії ще не означає, що людина відкривається дарові християнської надії. Тому надзвичайно важливо, щоби християнин умів розрізняти різні форми людської надії, сподівання і мрій та відрізняти від того, що приносить із собою звершене у Христі спасіння, бо саме воно визначає фундаментальну перспективу надії.

Джерело християнської надії – у вченні Святого Письма. Старий Завіт наповнений заповідями остаточного спасіння від гріха, що

пов'язані з особою Месії. Це зовсім не означає, що у Старому Завіті надію відносять виключно до далекого, месіянського майбутнього. Завіт, що його Бог уклав із своїм народом, є підставою повної довіри до Бога як у очікуванні добра, так і в пошуках допомоги перед лицем незгод. До того ж, Старий Завіт підкреслює, що не можна покладатись виключно на людські сили, що лише Бог має бути надією для народу.

Страницы: 1 2 3 4 5 6 7

Рекомендуємо почитати:

Засоби захисту населення. Особливості захисту дітей
Захист населення у надзвичайних ситуаціях мирного і воєнного часу є головною задачею цивільної оборони і досягається максимальним виконанням усіх захисних заходів, найкращим використанням в ...

Дослідження ціннісних орієнтацій особистості
Систематизація наукових даних щодо проблеми асоціальної поведінки підлітків дозволила констатувати, що аналіз стану її дослідження вимагає реалізації системного підходу, який визначає взаєм ...

Мотиваційний потенціал школярів 10-11 класів до занять фізичною культурою
Шляхом анкетного опитування учнів виявлено, що основними структурними елементами мотивації визначені привабливі сторони у фізичній культурі та спорті, особисте активне ставлення, ідеал спор ...

Викладання іноземної мови

Викладання іноземної мови

У ДНЗ навчання дітей англійської мови доцільно розпочинати з п'ятилітнього віку. Більшість дітей цього віку досягають інтелектуальної, вольової, мотиваційної та емоційної готовності вивчати другу мову у колективі. >>>

Copyright © 2018 - All Rights Reserved - www.edudirect.net