Істрія розвитку проблеми дослідження

Нова педагогіка » Формування у молодших школярів загальнолюдських моральних цінностей у процесі вивчення курсу "Християнська етика" » Істрія розвитку проблеми дослідження

Сторінка 1

Моральні цінності – це одна із форм духовного життя, один із найдавніших універсальних способів соціальної регуляції. Вони мають загальнолюдський сенс і конкретно історичний зміст. Моральний вимір дає нам уявлення про міру людяності суспільства і особистості.

Мистецтво та релігія, філософія та право завжди зверталися до проблем добра і зла, справедливості і гуманності, сенсу життя та щастя людини й узагальнили досвід духовних пошуків людства.

Особливо гостро проблема місця і ролі моральних цінностей у суспільному житті постала у ХХ ст; у період пострадянських трансформацій, зокрема, в Україні. “Найвидатніші досягнення науково - технічного процесу, – за словами професора В.О. Лозового, – обернулося катастрофічними наслідками для людини”. Проблема війни у ядерний вік, глобальна екологічна криза, проблеми хвороб і голоду, взаємодії культур і освіти стали планетарними проблемами. Вирішення їх без опори на моральну складову людського існування неможливе, оскільки інтелект, не наповнений, не пронизаний моральністю (моральними цінностями), здатний зруйнувати не тільки навколишній світ, а й самого себе. Тому, Любов Шумра пише: “Одним із головних покликань вітчизняної освіти є створення у молодого покоління фундаментальних начал тих духовних цінностей, котрі мали неабияке значення стимулів людського життя і діяльності, в основі яких лежить певна національна ідея й водночас загальнолюдські ідеали”. І лише тоді відбудеться моральне відродження і духовне вдосконалення людини.

Виховання – основа духовності. “Однак, щоб стати таким, – стверджує Любов Шумра,– воно повинне мати відповідний зміст, орієнтир на загальнолюдські цінності, світову і національну культуру, вміщувати вивчення молодим поколінням основ філософії, релігії, етики, естетики, історії…”. Основна функція виховання полягає у продукуванні культури через людину, а точніше – в людині. Абсолютною цінністю виховання є дитина, людина, як “міра всіх речей”.

Проблема духовного розвитку особистості вічна. Слушно зауважує Римма Бєланова: “Скільки існує людина, стільки вона намагається вдосконалити свій внутрішній світ” . Є очевидним, що вже з давніх – давен люди намагалися знайти ціннісне ядро духовного виховання, найбільш загальні моральні основи для поведінки. Хронологічно спочатку йшлося, власне, про загальнолюдські цінності, котрі не були пов'язані з конкретним історичним періодом, конкретною культурою. Не випадково, що в давнину великі філософи намагались уявити собі і теоретично обґрунтувати образ ідеальної людини як зосередження фундаментальних цінностей доброчинності. Наприклад, Конфуцій (551 – 479 рр. до н.е.) ввів поняття деякої синтетичної якості «жень», яке цілком відповідає сучасному розумінню гуманності, людяності і проявляється в таких якостях, як: справедливість, вірність, щирість тощо. Із цієї якості Конфуцій виводив і свою мету виховання «благородного мужа», згідно з якою виховання має відігравати важливішу роль, ніж походження.

Давньогрецький філософ Сократ ( 469 – 399 до н.е.) вважав, що людина повинна пізнати тільки саму себе, звідси й мета – пізнання самого себе, моральне самовдосконалення. ”Найвищою доброчинністю, – на думку Сократа, – є мудрість, яка стримує буяння пристрастей і афектів ”. Сократ – один з основоположників теорії про “добру природу” людини не залежно від її статі та походження. Він закликав людей дбати не лише про тіло, а й про – душу : “Коли їси, то пригадай, що подвійне сприйняв ти: душу й тіло. Що тілу даєш – то вилив, а що душі – то завжди збережеш.

Цю ж думку підтримував Платон – учень Сократа (427 – 347 до н.е.). Він вважав, що цей світ поділяється на потойбічний, вічний світ ідей, царство добра і світла, та на перехідний світ уявлень, де немає нічого постійного і зрівноваженого. Він заперечував можливість пізнання об’єктивного світу, вважаючи, що знання людини суб’єктивні і відносні. Пізнання, на його думку, – це пригадування людиною ідей зі світу, в якому колись перебувала її душа і про який вона забула, з’єднавшись з тілом. Тому людина повинна робити багато добрих справ, щоб душа після розлучення з тілом вернулась знову у вічний світ ідей. Платон завжди нагадував своїм послідовникам: “Турбуючись про щастя інших, ми знаходимо своє власне щастя”.

Страницы: 1 2 3 4 5

Рекомендуємо почитати:

Дидактичні умови організації самостійної роботи молодших школярів
Визначаючи дидактико-методичні підходи до організації самостійної роботи учнів, ми враховували творчі надбання видатних науковців традиційної педагогіки та новітні концепції навчання. Теоре ...

Виконання практичної роботи. Коментар роботи студентів
Лексична «хвилинка» • Вкажіть «зайві» слова, що не мають ознак решти слів, ужитих в рядку: малина, явір, лисиця, ромашка; доброзичливість, охайність, вимогливість, довгий; — сукня, матеріал ...

Загальні рекомендації щодо техніки діалогу
1. Формулюйте ясні, стиснуті, змістовні фрази. 2. Звертайтесь до учасників на ім'я. 3. Не дозволяйте собі коментарії, проміжні оцінки щодо висловлювання учасників. 4. Виявляйте повагу та ув ...

Викладання іноземної мови

Викладання іноземної мови

У ДНЗ навчання дітей англійської мови доцільно розпочинати з п'ятилітнього віку. Більшість дітей цього віку досягають інтелектуальної, вольової, мотиваційної та емоційної готовності вивчати другу мову у колективі. >>>

Copyright © 2019 - All Rights Reserved - www.edudirect.net