Повість "Перехресні стежки". Особливості композиції, сюжету

Нова педагогіка » Повість "Перехресні стежки". Особливості композиції, сюжету

Сторінка 4

Такі мазохістичні натури, доведені до крайньої межі відчаю, таки здатні на поступок, але – лише на один. Так сталося і з Реґіною: вона вбиває Стальського, але й самій їй після цього уже не жити.

Взагалі ж, у “Перехресних стежках” аж надміру багато психологічно й морально ущербних персонажів: рафінований садист Стальський, якому однаково, кого мучити – кота за вкрадений шмат ковбаси чи дружину за її природне нерозуміння його загравань зі служницею; холодний убивця Шварц; слабовольний авантюрист Шнадельський; моторошно символічний у своїх апокаліптичних візіях епілептик і шизофренік Баран; ціла галерея ідіотів на судовій службі, увінчана неперевершених образом олігофрена Страхоцького… Можна з абсолютною певністю стверджувати, що із двох сюжетних ліній роману – подвижницька громадська праця самотнього інтеліґента і любовно-психологічні студії еволюції людських доль – лише перша є реалістичною, а друга всуціль лежить у руслі культури модернізму з його пильною увагою до межових психічних станів (перечитаймо бодай ліричну драму “Зі щоденника самогубця” Петра Карманського чи ранні повісті Михайла Яцкова та Володимира Винниченка як вершинні досягнення подібного типу українського модерну). Тут незайво пригадати, що критики завважували прояви декадансу як одного з різновидів модернізму ще в “Зів’ялому листі”. Зрештою, цей аспект Франкової творчості чекає свого уважного й неупередженого прочитання.

Є в “Перехресних стежках” іще один украй нетиповий для української літератури образ. Лихвар, “п’явка повітова” Ваґман уособлює в творі новий рівень українсько-єврейських взаємин, які в пору написання Франкового роману були в Галичині напрочуд складними. На лихварюванні – позичанні селянам грошей під високі відсотки – він нажив чималий капітал, але відтак у його житті сталася трагедія, яка серйозно змінила цього чоловіка. Єдиного Ваґманового сина, незважаючи на всі його старання, повітові “ґонораціори” забирають до війська, і там хлопець гине. Після цього Ваґман починає мстити кривдникам по-своєму: він перестає мати “ґешефт” із селянами, а переключається на повітове панство, і сягає на цьому шляху значних успіхів. “Тих ваших противників я маю в кишені”, – каже він Рафаловичу і пропонує йому… допомогу. Мало того: він негласно допомагає селянам позбуватися боргів, а відтак своєю ідеєю “паралельного віча” направду рятує починання Рафаловича.

Ваґман – єврейський патріот, ідеалом якого, вочевидь, є власна єврейська держава. Заки ж її немає, він воліє чесно співпрацювати з націями, на території яких живуть його одноплемінники. В цьому сенсі надзвичайно показовими є такі його монологи: “Жиди звичайно асимілюються не з тими, хто ближче, а з тими, хто дужчий. У Німеччині вони німці, се розумію; але чому в Чехії також німці? В Угорщині вони мадяри, в Галичині поляки, але чому в Варшаві та в Києві вони москалі? Чому жиди не асимілюються з націями слабими, пригнобленими, кривдженими та вбогими? Чому нема жидів-словаків, жидів-русинів?” “Жаден жид не може і не повинен бути ані польським, ані руським патріотом. І не потребує сього. Нехай буде жидом – сього досить. Але ж можна бути жидом і любити той край, де ми родились, і бути пожиточним, або бодай нешкідливим для того народу, що, хоч нерідний нам, все-таки тісно пов’язаний з усіма споминами нашого життя. Мені здається, що якби ми держалися такого погляду, то й уся асиміляція була б непотрібна”.

Здавалося б, євреї з такими поглядами в той час – фантазія, бажання Франка, як і в романі “Борислав сміється”, показати “небувале в окрасці бувалого”. Але ж ні – професор В. Панченко закликає нас “згадати, що 1893 року Іван Франко познайомився у Відні з Теодором Герцлем, теоретиком сіонізму; пізніше (1896) він одним із перших відгукнувся на вихід у світ такої важливої праці Герцля, як “Юдейська держава”, назвавши її автора “пасіонарним героєм”. Т. Герцль розробив план реставрації єврейської державності, справедливо вважаючи, що тільки через власну державу єврейство зуміє вберегти і сповна реалізувати себе. І. Франко те ж саме думав стосовно перспектив українства. Кількагодинна віденська розмова Франка і Герцля виявили таку спорідненість їхніх позицій, яка показала реальність українсько-єврейського порозуміння. Тим то й випадок Ваґмана – не “чиста фантазія”, а пошук зіспертих на реальні можливості шляхів і способів розв’язання існуючих протиріч”.

Страницы: 1 2 3 4 5 6

Рекомендуємо почитати:

Проектування як метод особистісно орієнтованого навчання
Сьогодні такі методи навчання в співпраці, як метод проектів, навчання в малих групах, надзвичайно «модні». Опублікована велика кількість психолого-педагогічних науково-методичних праць, де ...

Психолого-педагогічні особливості естетичної розвитку дітей дошкільного та молодшого шкільного віку
Проблема емоцій і почуттів складна і багатогранна. Почуття - одна із основних сторін психічного життя особистості. Вони є процесом переживання людиною свого ставлення до навколишньої дійсно ...

Вправи на визначення числа іменників
Гра “Множина чи однина?”. Учитель називає іменники в однині та множині. Учні картками, на яких написано “Множина”, “Однина”, показують число іменників. Виграє той, хто найменше помилиться. ...

Викладання іноземної мови

Викладання іноземної мови

У ДНЗ навчання дітей англійської мови доцільно розпочинати з п'ятилітнього віку. Більшість дітей цього віку досягають інтелектуальної, вольової, мотиваційної та емоційної готовності вивчати другу мову у колективі. >>>

Copyright © 2019 - All Rights Reserved - www.edudirect.net