Сакральний текст як лінгвокультурний

Нова педагогіка » Формування уявлення учнів про священні книги Індії в шкільному курсі "Світова література" » Сакральний текст як лінгвокультурний

Сторінка 1

Сакральне – священне, те, що володіє особливим статусом буття і протистоїть звичайному, повсякденному, вимагаючи певного типу вшанування, особливого до себе ставлення.

Сакральний текст потрібно розглядати через культоролічну, лінгвокультурологічну, релігієзнавчу і філологічну призму.

В монографії «Сакральный текст как лингвокультурный феномен» Н.П. Коновалова формує цілий спектр характеристик поняття «культура»: антропологізм, діяльнісний характер, знаковість, когтітивність, регулятивність, кумулятивність, аксилогічність, традиційність, символічність, цілісність.

В. Семенцов писав у своїй роботі «Проблема трансляции традиционной культуры на примере Бхагавадгиды»: що традиційна культура – перш за все культура, заснована на священному тексті: поза цієї своєї основи вона не тільки незрозуміла, але, так сказати, взагалі не існує. Якщо ж це так, то справедливе і зворотнє: священний текст може бути зрозумілий лише всередині традиційної культури, оскільки поза нею, в силу аналогічних міпкувань, він існувати не може. Тим часом і Гіта, і десятки інших текстів, що відносяться звичайно до розряду священних, часто-густо вивчаюься так, ніби вони з’явились не в результаті розвитку відповідних традицій, а в середині нашої (тобото Сучасної європейської культури або, якщо так можна виразитися, раптово виникли перед нами невідомо звідки, наче еврепідівський Deus Ex Machine. Щоб відновити тут порушену методологічну рівновагу, достатньо мені здається, виходити з простого принципу: традиційна культура в не меншій мірі допоможе нам зрозуміти, що таку Гіта (чи будь-які інші аналогічні тексти), ніж, в свою чергу, Гіта прояснює, що таке традиційна культура.

ВЕДИ або ведична література – давні пам’ятки індоєвропейської словесності, створювані впродовж ІІ-І тис. до н.е. У точному значенні Веди – чотири збірники (Рігведа, Самведа, Яджурведа, Атхарваведа), які містять космологічні міфи, ритуальні дійства, а головне – концепцію світостворення. У цих зібраннях відображається система ведійської міфології, що складається з кількох рівнів:

Божественний;

Абстрактні поняття, жіночі божества;

Напівбожественні персонажі;

Міфічні герої та жерці;

Ворожі демонічні персонажі;

Тварини, рослини, символи, атрибути ландшафту;

Людина у релігійно-міфологічному аспекті.

Божественний рівень утворюють 33 боги. Усі боги за своїми функціями поділяються на земних, атмосферних, небесних. Це була одна із перших спроб людства осмислити всесвіт у його цілісності. У Ведах діє значна кількість божеств, що пов’язані з космологією: Савітар – «народжувати», Тваштар – «створювати», Тратар – «захисник), Кала «час», Кама – «бажання», Араматі – «благочества» тощо. Всесвіт у Ведах складається із двох суперечливих начал: рита (істина, гармонія, духовний зміст) і нарита (безлад, хаос, відсутність істини).

Ведійська міфологія являє собою сукупність уявлень ведійських аріїв, які вторглися у ІІ тис. до н.е. в північно-західну Індію і поступово розселилися у східному і південному напрямках. Ядром ведійської міфології є космологічні міфи.

На основі Вед пізніше виникають трактати – коментарі (брахмани). Чимало ведичних сюжетів підтверджуються смисловим кодуванням, збереження у курганах, розкиданих на теренах України, зокрема її лісостепових та степових ареалах. М. Драгоманов проводив аналогії між Ведами та українським колядками, Леся Українка зверталася до мотивів ведійської доби. Деякі Веди з’явилися окремими виданнями – «Голоси стародавньої Індії у перекладі українською мовою П. Ріттера.

Давня індійська література є результатом синтезу спадщини різних племен: аріїв, дравідів і мунда. Вона створювалась на таких мовах: ведійській (північно-індійська мова), якою в ІІ-І тисячолітті до н.е. була написана «Ригведа»), санскриті (література, упорядкована, удосконалена мова), практичні (звичайна, неупорядкована середньо індійська мова), та анабхранше (пізньосередньоіндійська мова).

Специфікою давньоіндійської літератури є відсутність історіографії. Художні тексти – єдине джерело історичних знань. В результаті копіткої роботи гіпотетично відновлюють дати. «Байдуже» ставлення давньоіндійського суспільства до хронології, до проблеми руху часу зумовлене релігією та філософією.

Брахманізм (центральна доктрина серед усіх індійських філософських вчень) ґрунтується на думці про те, що брахман – це вічно живий абсолютний початок Всесвіту, який виявляє себе у різноманітних формах. Брахман тотожний духовному «я» індивідуума – атману. Таким чином, все є одночасно і брахман, і атман, різниці між ними немає. З цим положенням пов’язане учення про метемпсихоз (переселення душ), карму (ту силу, що визначає форму нового існування індивідуума у відповідності з його вчинками), сансару (кругообіг народжень, вирватися з якого можливо лише завдяки вищому знанню).

В давньоіндійській літературі в художніх текстах у єдиному потоці змішується реальне та умовне: події, сучасником яких міг бути і сам автор, і легенди, перекази. Вони не розрізняються за жанрами (релігійні і світські, наукові і художні, дидактичні і розважальні), на прозу і поезію (твори з філософії, медицини, граматики, астрономії, архітектури, написані віршами), як підтвердження, можна навести два героїчні давньоіндійські епоси – «Махабхарату» та «Рамаяну».

Страницы: 1 2

Рекомендуємо почитати:

Підготовка вчителя до уроку історії
Підготовка до уроків починається ще до початку навчального року з вивчення державного стандарту й програм для всіх класів. Тільки в цьому випадку вчитель буде давати не окремі уроки, а сист ...

Формування початкових знань учнів про священні книги Індії в пропедевтичному курсі світової літератури
За програмою світової літератури 2005 року в 6 класі вивчають міфи про створення світу в різних народів. В цій темі доцільно використати вивчення міфу про Ману. Методичні рекомендації: Пере ...

Сутність процесу навчання
Процес навчання формують тісно пов’язані між собою компоненти: цільовий (постановка конкретної мети вивчення навчального матеріалу на уроці, вивчення навчальної дисципліни та освітньої мети ...

Викладання іноземної мови

Викладання іноземної мови

У ДНЗ навчання дітей англійської мови доцільно розпочинати з п'ятилітнього віку. Більшість дітей цього віку досягають інтелектуальної, вольової, мотиваційної та емоційної готовності вивчати другу мову у колективі. >>>

Copyright © 2018 - All Rights Reserved - www.edudirect.net