Етнопедагогіка як засіб виховання особистості

Нова педагогіка » Технологія використання етнопедагогіки » Етнопедагогіка як засіб виховання особистості

Сторінка 4

Народний звичай - загальноприйняті порядок і правила, які існують в громадському житті і побуті народу. Слово "звичай" походить від слова "звикати". В етнопедагогіці звичай виступає як форма вияву народних традицій, тому зміст і педагогічна роль їх по-суті ідентична. Вона є засобом збереження і передачі досвіду народу, дотримання порядку і форм життя, регламентації і контролю поведінки індивідів, посилення їх зв'язку з нацією чи соціальною групою, до якої вони належать. Народна традиція своє виховне завдання розв'язує через регулювання духовних якостей індивіда, потрібних для правильної його поведінки. Звичай спрямовує поведінку, вимагає обов'язково виконання певної дії у кожній конкретній ситуації без особливої мотивації, оскільки саме такі норми поведінки є звичайними.

У народі є чимало правил, виражених у прислів'ях і приказках, які вказують на те, як потрібно робити: "Нових друзів шукай, старих не забувай", "Зобов'язався словом - скріпи ділом".

Правило поведінки - детальний опис того, що треба робити у конкретній ситуації. Проглядається певна виховна значимість: у звичаї педагогічні механізми діють через детальний опис вчинків у конкретній ситуації, у традиціях - через формування певних духовних якостей людини. Тому виховні наслідки бувають неоднакові. Звичай формує вчинки і звички, тобто стереотипні, напівавтоматичні, традиційно складні, що виражають певну спрямованість поведінки. І прості, і складні звички є для людини життєво необхідними. Кожне ново народження дитини в процесі свого розвитку набуває досвіду етичної поведінки через засвоєння звичаїв і сприйняття традицій. Дитина звикає дотримуватись правил поведінки значно раніше, ніж осягне їхню моральну суть. Значення звичаїв в тому, що вони підсилюють фізіологічне вироблення певних умов рефлексів, які формують стереотипну поведінку .

Традиції наділенні ознакою високого одухотворення, вони надійно захищають надійну самобутність кожного народу і в несприятливих екологічних умовах орієнтують людину на одухотворення її виробничої діяльності. Традиція не лише вчить жити, але й зобов'язує діяти згідно її вимогам.

Народна філософія зародилась на національному ґрунті і тому якнайточніше і якнайповніше передає споконвічні прагнення, принципи, ідеали народу.

Головна риса народної педагогіки - гуманізм. Цей гуманізм виявляється, перш за все, в особливому ставленні до дитини, її здоров'я і благополуччя в системі народних цінностей.

Одне з філософських джерел говорить, що дитина — дар божий, її слід оберігати й доглядати, дбати про її тендітну душу, не допускати наруги над нею.

Народ завжди піклувався про своїх дітей, виховував їх, передавав їм життєвий досвід, навчав мудрості життя. Тому й виник термін «народна педагогіка». Корені народної педагогіки закладено в глибокій сивій давнині. Створена генієм народу, педагогіка сімейного виховання — це основа загальнолюдської педагогічної культури. Саме народну сімейну педагогіку використовували в своїх працях Я.А. Коменський, Г. Песталоцці, К.Д. Ушинський, який і обґрунтував принцип народності. На думку К. Д. Ушинського, «народ без народності — це тіло без душі», тому він був глибоко переконаний, що «мудрість предків — це дзеркало для нащадків» і відстоював виховання дітей засобами народної педагогіки.

Народна педагогіка ставить піклування про здоров'я та фізичний розвиток дітей на одне з чільних місць. З цього, по суті, й розпочинається виховання дитини в сім'ї. Зразу ж після появи немовляти на світ батьки вважають своїм першим і головним обов'язком піклуватись про здоров'я.

Велике значення нормального фізичного розвитку зумовлювалася цілком реальними життєвими потребами. У діяльності трудової людини завжди постає немало таких проблем, для подолання яких потрібні чималі фізичні зусилля. Сила і витривалість, стійкість і спритність у народі високо ціняться. Ці риси батьки прагнули виховати у своїх дітей. Крім того, народ давно збагнув, що фізичне виховання нерозривно пов'язано з іншими сторонами формування особистості.

Фізична і розумова діяльність завжди перебувають у тісному зв'язку, однаково репрезентуючи позитивні ознаки особистості ("Сила та розум - краса людини"). Піднесення рівня фізичного розвитку поліпшує розумову діяльність людини, працездатність.

Особливо чітко простежується зв'язок фізичного виховання з трудовим. Народна педагогіка високо цінує значення фізичного розвитку тому, що він створює добрі передумови для повноцінної і активної трудової діяльності. Кожний батько і мати знають, що своєчасне формування в дитини рухових навичок, удосконалення її фізичних якостей і зміцнення здоров'я допомагають їй успішно оволодівати трудовими діями.

Страницы: 1 2 3 4 5 6

Рекомендуємо почитати:

Цілі та зміст навчання іноземним мовам у середній школі
Визначення цілей навчання дає відповідь на запитання "З якою метою навчати?" Метою навчання іноземних мов є оволодіння учнями іноземною мовою як засобом спілкування і здійснення в ...

Короткий тест творчого мислення за методикою П. Торренса
Вам пропонують виконати захоплюючі завдання. Всі вони вимагають від вас уяви й фантазії. При виконанні кожного завдання намагайтеся придумати щось нове й незвичайне й добре було б таке, до ...

Інновації у роботі з розвитку зв'язного мовлення
Інтерактивні технології на уроках української мови і мовлення є важливим складником особистісно-зорієнтованого розвивального навчання. Згідно з особистісно-діяльнісним підходом до організац ...

Викладання іноземної мови

Викладання іноземної мови

У ДНЗ навчання дітей англійської мови доцільно розпочинати з п'ятилітнього віку. Більшість дітей цього віку досягають інтелектуальної, вольової, мотиваційної та емоційної готовності вивчати другу мову у колективі. >>>

Copyright © 2018 - All Rights Reserved - www.edudirect.net