Етнопедагогіка як засіб виховання особистості

Нова педагогіка » Технологія використання етнопедагогіки » Етнопедагогіка як засіб виховання особистості

Сторінка 3

Дорослі стимулюють дітей до створення свого особливого дитячого фольклору: закличок, примовок, приспівок, лічилок, ігрових пісень.

Так, діти граючись можуть використати лічилку для розподілу ролей:

Тікав заєць через міст,

Довгі вуха, куций хвіст.

А ти далі починай

Раз, два, три – вийди ти.

Дитячий фольклор стимулює мовленнєву активність дітей, збагачує їхню мову народними образними виразами.

Образ матері в народній свідомості сприймається як втілення добра і ласки, а з особою батька пов'язані стримані почуття. Традиційна роль його в родині загальновідома. Батьків приклад, батькове слово, наказ були законом. Не дарма казали: "Батькова лайка дужча за материну бійку", " Татова хата усім багата".

Авторитет батька - як у домашньому колі, так і громадській сфері духовного життя українців — високий, а виховний вплив його на дітей вагомий. Втрачене в ньому надолужити важко, а в тім, і не можливо. ("Не навчив батько, не навчить і дядько").

За вимогою народної педагогіки дітей повинні виховувати батько і мати. Внесок сім'ї у формуванні особистості надзвичайно великий. Прогалини родинного виховання надолужити чи компенсувати неможливо.

Чи не найбільшого значення набуває в етнопедагогіці цілеспрямований вплив народних вихователів на свідомість, почуття, волю і систему стосунків та поведінки дитини. Багатовіковий досвід переконав, а народна мудрість зафіксувала, що вчити, потрібно змалку; "Учи дитину змалку, бо як навчиш -виросте, тебе навчить ", "Гни дерево поки молоде, учи дитину поки мале", "Як не навчиш дитину в пелюшках, то не навчиш і в подушках ".

Народна педагогіка вимагає розумної любові до дітей ("Дитину треба так любити, щоб вона знала цього"), не схвалювала поблажливості у ставленні до них ("Дітей не добре пестити і волю їм давати. Дітей треба тримати в режимі"). За звичаєм і законом, батьки мали право фізично карати неслухів ("Дитина без прута не виросте ", - казали в народі, або "Дитину серцем люби, а руками гнети"). І все ж, домінуючими були гуманні принципи ("Учи дітей не страшкою, а ласкою"). Великого значення надавали заохоченню. Не скупилися на похвалу, коли дитина виявляла послух.

Важко переоцінити у моральному вихованні дитини роль традиційних повчань-пересторог, цих своєрідних "виховних кодексів": "Не руйнуй ластів'яного гнізда — казали в народі, - бо обличчя вкриється віспою; видереш лелече яйце - згорить хата; крутитимеш на подвір'ї жевріючу головешку - болітиме голова; толочитимеш жито - залоскоче русалка ". Ці та подібні їм повчання сіяли в дитячій душі зерна добра і справедливості, вчили шанувати працю, будили любов до природи та людей, формували в розвиваючої особистості позитивні якості.

Народна педагогіка мудріша, тому що вона створювалася протягом століть, шліфувалася, перевірялася досвідом мільйонів людей багатьох поколінь, її називають школою, яка завжди з нами, — школою сім'ї і навколишнього, материною й батьковою наукою, першим університетом життя, через який проходить кожна людина.

Народна педагогіка піклується про розвиток різних сторін мовлення дитини. Це народні скоромовки — чудовий витвір народної логопедії, спрямовані як на вдосконалення звуковимови («Хитру сороку спіймати морока, а на сорок сорок — сорок морок»), так і на ознайомлення дітей із числом.

Частина скоромовок пропонується народною дидактикою як ігровий жартівливий засіб. Наприклад: «Був собі цебер, перецербився, мав діти цебренята перецебренята».

Народна дидактика, як зазначає М.Г. Стельмахович, застосовує тонкий психологічний підхід до людини, щоб сформувати в неї почуття прихильності до рідних місць, виховати патріотичні почуття, які полонять серце й душу змалку, а потім тримають у своїх благородних обіймах протягом усього життя.

Зміст виховання за народною педагогікою - це весь процес формування особистості і підготовки її до виробництва, суспільного і духовного життя. У вужчому розумінні - це формування моралі, інтелектуального і фізичного розвитку, прищеплення працьовитості, естетичних смаків.

Кожна економічна формація накладає свій відбиток на зміст виховання, проте зміст завжди зберігає основне ядро, що відображає головну суть етнопедагогічної системи. Це традиції та звичаї.

Традиція - це досвід, звичаї, погляди, смаки, норми поведінки, що склалися історично і передавалися з покоління в покоління. Педагогічне значення народних традицій в тому, що вони одночасно виступають як результат виховних зусиль народу і як незмінний виховний засіб. Через систему традицій, кожен народ відтворює себе, свою духовну культуру, свій характер, свою психологію в дітях.

Страницы: 1 2 3 4 5 6

Рекомендуємо почитати:

Теоретичні аспекти прав дітей в Україні
В Конвенції про права дитини наголошується, що “дитиною є будь-яка людська істота до досягнення 18-річного віку, якщо за законом, стосовно даної дитини вона не досягає повноліття раніше”. М ...

Використання творчої спадщини Катерини Білокур на уроках образотворчого мистецтва
Використання творчості Катерини Білокур на уроках образотворчого мистецтва або проведення спеціалізованого уроку по ознайомленню учнів з її творчістю дає змогу засвоїти творчість художниці ...

Відображення властивостей дійсного світу через поняття величини
Поняття величини є складовою змісту багатьох наук: математики, фізики, хімії, біології та ін. Без поняття величини вивчення дійсного світу обмежувалося б лише спостереженнями і залишалось б ...

Викладання іноземної мови

Викладання іноземної мови

У ДНЗ навчання дітей англійської мови доцільно розпочинати з п'ятилітнього віку. Більшість дітей цього віку досягають інтелектуальної, вольової, мотиваційної та емоційної готовності вивчати другу мову у колективі. >>>

Copyright © 2018 - All Rights Reserved - www.edudirect.net