Етнопедагогіка як засіб виховання особистості

Нова педагогіка » Технологія використання етнопедагогіки » Етнопедагогіка як засіб виховання особистості

Сторінка 2

Шлях до духовного ставлення особистості починається з природного входження дитини в духовний світ і традиційне життя рідного народу в культуру нації як складову загальнолюдської культури.

Основну мету виховання народна педагогіка бачить в тому, щоб навчити кожного бути людиною. А для цього необхідно, щоб нові покоління, які приходять на зміну, могли вміло перейняти естафету життєдіяльності від старших поколінь, оскільки дитина ще не має досвіду знань, умінь, навичок поведінки, все це приходить тільки через виховання. Застосовуючи і використовуючи попередній досвід, нові покоління збагачують й удосконалюють його, роблять свій внесок у розвиток матеріальної і духовної культури.

У вихованні дитини народ прагнув досягти виховного ідеалу. Ідеал у загальному його трактуванні означає праобраз, взірець досконалості, кінцеву вершину, мету людських устремлінь.

За народним уявленням, досконала людина - чесна і працьовита, співчутлива і прихильна до слабких і скривджених, товариська і сповнена оптимізму, та, що розуміє і цінує все істинно людське.

Поняття про виховний ідеал міститься у змісті українських народних пісень, казок, дитячих народно-побутових і фізкультурно-спортивних ігор, легендах тощо. У народній педагогіці взірцем для юнаків та дівчат завжди були позитивні герої. І хоч виховні ідеали втілювались то в образі козака, то гайдамаки, незмінною, проте, була наповненість їх гуманістичним загальнолюдським змістом - людська безкорисливість, працелюбність, інтелектуальна неповторність. Тому під виховним ідеалом ми розуміємо еталон взірцевої особистості, що служить головним орієнтиром у вихованні молодшого покоління. Він знайшов своє відображення в рідній українській мові, фольклорі, святах, обрядах, національних традиціях, родинному побуті, настановах і правилах, моралі, різних видах мистецтв, у промислах ремеслах нашого народу й естафетне передається від старших поколінь до молодших, які його доповнюють і вдосконалюють.

Виховання в народному тлумаченні розглядається як соціальне формування природних задатків здібностей людини, в результаті " впливу повсякденно-побутового педагогічного середовища" (сім'я, гурт, товариство, громада) і в межах реалізації істинно людського в структурі особистісних можливостей за певною персоніфікованою фаталістичною програмою.

Розглядаючи фактори формування й становлення людської особистості, етнопедагогіка чітко визначила, що такими є біологічні і соціальні (стан взаємин у родині, розпорядок повсякденного життя, побутові умови, усталені звичаї і традиції, матеріальне становище).

Народна педагогіка дає об'єктивне трактування суті спадковості, як біологічного фактора, та її місце у формуванні особистості. Народ своїм допитливим розумом прагнув збагнути причину таких явищ, заглибитись у духовний світ людини, виявити ті фактори, від яких насамперед педагогіка вірно окреслила становище людської особистості. В народній педагогіці роль спадковості дуже велика, спадково не лише передаються певні фізичні ознаки, а й деякі риси характеру: "Яблуко від яблуні не далеко падає", "Який труд, такий тин, який батько такий син", "Яке коріння - таке насіння".

Другий важливий фактор впливу на особистість за народною педагогікою є соціальний, де нерозривно пов'язані між собою середовище і виховання.

Оточуючі впливають на дитину з першого дня народження. Спосіб життя родини і характер спілкування з малюком є визначним у формуванні в дитини початкових звичок, від яких згодом значною мірою залежить її поведінка. Недарма в народі кажуть: "Як зайдеш між реп'яхи, той реп'яхів на берешся ","З ким поведешся, від того й наберешся ", "Ниточка до клубочка веде".

В.О. Сухомлинський, звертаючись до "золотого принципу" народної педагогіки - любові до дітей - підкреслював, що найбільш щира любов - любов батьківська.

Виховання дітей - одна з найважливіших функції сім'ї, а сімейний уклад, атмосфера, в якій живе дитина, - постійно діючий виховний фактор. В сім'ї дитина формується як особистість, отримує перші уроки життя. "З родини йде життя людини" - мудро зауважує народна приказка.

Століттями складались традиції сімейного виховання, вироблялися основні його принципи, серед яких народна педагогіка головну роль відводила трудовому вихованню.

У родинному спілкуванні немовля засвоює перші усвідомлені слова, що позначають поняття навколишнього світу. Проте це не просто слова, а специфічна народна, національно-традиційна дитяча лексика. Це всім відомі слова українського родинного побуту: моньо, льоля, гава, жижа, гам, киця, зюзя, папа (хліб, до побачення), коло, тюпа та ін., які, наче естафета, передаються з покоління в покоління, це так звана ще материнська мова.

Страницы: 1 2 3 4 5 6

Рекомендуємо почитати:

Електромагнітна індукція. Досліди Фарадея
Мета уроку: познайомити учнів із явищем електромагнітної індукції; показати значення цього явища для фізики й техніки;формувати вміння розв’язувати задачі. Тип уроку: урок вивчення нового м ...

Методичне забезпечення з теми ''Міжнародна валютна система. Міжнародні гроші''
Iнформацiйно-методичне забезпечення — це наявнiсть таких джерел iнформацiї, як текстовi (книги, брошури, газети, журнали), графiчнi матерiали (креслення, схеми, дiаграми, таблицi), аудiовiз ...

Способи перевірки самостійної роботи
Важко організувати перевірку самостійної роботи. Інколи вчитель збирає зошити всіх учнів. Це хороша форма перевірки, але її не завжди можна зробити. Тому слід використовувати інші методи пе ...

Викладання іноземної мови

Викладання іноземної мови

У ДНЗ навчання дітей англійської мови доцільно розпочинати з п'ятилітнього віку. Більшість дітей цього віку досягають інтелектуальної, вольової, мотиваційної та емоційної готовності вивчати другу мову у колективі. >>>

Copyright © 2018 - All Rights Reserved - www.edudirect.net