Історія зародження та розвиток етнопедагогіки

Нова педагогіка » Технологія використання етнопедагогіки » Історія зародження та розвиток етнопедагогіки

Сторінка 2

Історія освіти і педагогічної думки України допомагає виробленню творчого критичного ставлення до минулого, дає змогу бачити закономірності розвитку освіти і педагогічних ідей, порівнювати їх, виділяти загальне і часткове, особливе і характерне. В історії нашого народу кожний період має характерні риси, які роблять його неповторним і особливим. Таким є і народні педагогічні ідеї та істини, що переходили із століття до століття, і стали основою педагогічної думки.

Наука про українську народну педагогіку почала складатися вже в Київській Русі. Київська Русь не мала спеціальних педагогічних трактатів. Педагогічні ідеї можна було віднайти в літературних пам'ятниках різних жанрів, творах образотворчого мистецтва, в усних проповідях, у церковній практиці. Педагогічна думка складалася переважно з народних педагогічних поглядів. Вони виражали земні ідеали народних мас, у центрі яких стояли питання розумового розвитку, формування трудових навичок, умінь і моральних якостей.

Зародження історії української етнопедагогіки пов'язується з появою "Повчання" Володимира Мономаха дітям, спрямованого на осмислення потомками суті й сенсу народних чеснот і норм християнської моралі.

За прикладом славетного київського князя пишуть й інші автори. Наприклад, у 1577 році появилося "Заповіт" Василя Загоровського дітям, що нагадує "Повчання" Володимира Мономаха. Надалі публічні заповіти й звернення та послання потомкам, листи до синів та дочок написали ряд видатних українських педагогів, вчених, культурних й освітніх діячів, збагативши цінні надбання української педагогічної культури.

Жанр заповітів, повчань, звернень в українській етнопедагогіці виявився надзвичайно продуктивним і вічно живим. І це закономірно. Адже цілющим джерелом для нього є українська народна педагогіка з її споконвічними благородними традиціями батьківських заповітів своїм дітям, їхніх взаємних обов'язків, глибокої шани до предків з вимогою обов'язкового знання кожним українцем свого родоводу не менше як до сьомого коліна.

Використання української етнопедагогіки є також у "Слові о полку Ігореві", українських літописах, "Руській Правді", складеній на основі норм українського звичаєвого права, народної педагогіки. То ж фактично елементи української етнопедагогіки склалися вже в надрах Київської Русі через осмислення величезних набутків української народної педагогіки.

Ознайомлюючись з педагогічними ідеалами і практикою виховання підростаючого покоління в XIII-XVII ст., варто відзначити, що своєрідними дидактичними правилами були народні педагогічні джерела: прислів'я, приказки, пісні, казки та інші фольклорні матеріали. У багатьох із них втілена глибока повага народу до знань, науки, вмінь. В усній народній творчості звучить думка про те, що людина оволодіває знаннями і досвідом завдяки великій і наполегливій праці. Правила і неписані закони народної педагогіки передавалися із покоління в покоління через обряди, звичаї, традиції, пісні, казки, легенди. Під впливом історичних переказів, дум, билин, легенд формувалась патріотична свідомість дітей та юнацтва. Романтичні, овіяні славою подвигів в ім'я Вітчизни, образи билинних героїв сприймались як моральний ідеал, модель громадської поведінки. Крім того, важливим було проникнення у вітчизняну педагогіку передових педагогічних ідей Візантії, епохи Відродження, Реформації, вплив прогресивної педагогічної теорії і практики західних слов'ян та ін.

Яскрава сторінка в історії розвитку освіти та педагогічної думки в Україні - діяльність братських шкіл. Прогресивні педагогічні ідеї того часу відображались в статусах братських шкіл, різних полемічних творах видатних діячів цих шкіл Лаврентія і Стефана Зизаніїв, творах Івана Беринди, філософських трактатах професорів Києво-братських колегій. Вони відводили велику увагу гуманістичному вихованню і формуванню особистості, наголошували на значенні прикладу батьків і вчителів у виховному процесі.

Особлива роль у культурному піднесені належала братствам. У кінці XVI - на початку XVII ст., кількість братств швидко зростає. Діяльність братських шкіл - яскрава сторінка в історії розвитку освіти й педагогічної думки в Україні. Статути цих шкіл та інші документи унікальні за своїм змістом. Вони не принесені в Україну зовні, а є відображенням і втіленням тих прогресивних поглядів та ідей, які утверджувалися в культурному житті України на початку XVI ст. Аналіз статутів братських шкіл свідчить про гуманізм і народність педагогічних ідей, що лежали в основі їх роботи, розвиток традиційних положень вітчизняної педагогіки, зв'язок школи з життям народу, патріотичним вихованням.

Страницы: 1 2 3 4 5 6 7

Рекомендуємо почитати:

Особливості ознайомлення дітей з іншомовною грамотою в дошкільні роки
При ознайомленні дітей з граматичним матеріалом слід брати за основу пізнавальну діяльність, а під час тренування та застосування - комунікативну взаємодію. Навчаючи дошкільників граматики, ...

Діагностика розвитку творчих здібностей у молодших школярів на уроках праці
У цьому розділі ми розглянемо простий тест, завдяки якому можна дослідити рівень розвитку творчих здібностей молодших школярів (тест оснований на розробці Х. Зиверта). Його виконання повинн ...

Розробка питань санітарно-гігієнічного виховання учнів в психолого-педагогічній літературі
Розвиток людини вимагає організації двох взаємопов'язаних про-процесів - навчання і виховання. Ці два процеси мають різні завдання і тому, перетинаючись один з одним, а іноді навіть збігаюч ...

Викладання іноземної мови

Викладання іноземної мови

У ДНЗ навчання дітей англійської мови доцільно розпочинати з п'ятилітнього віку. Більшість дітей цього віку досягають інтелектуальної, вольової, мотиваційної та емоційної готовності вивчати другу мову у колективі. >>>

Copyright © 2018 - All Rights Reserved - www.edudirect.net