Вимоги до мовлення. Види мовленнєвих помилок у письмових роботах учнів

Нова педагогіка » Редагування як засіб вдосконалення писемного мовлення учнів » Вимоги до мовлення. Види мовленнєвих помилок у письмових роботах учнів

Сторінка 1

Одним з головних завдань учителя словесника є формування національно-свідомої, духовно багатої мовної особистості, яка володіє вміннями і навичками вільно, комунікативно виправдано користуватися засобами рідної мови. Йдеться про особистість, здатну до спілкування українською (рідною і державною) мовою у різних життєвих ситуаціях, особистість, яка володіє правильним, нормативним мовленням, продукує його, прагнучи уникнути мовленнєвих помилок і недоліків. Щоб цього досягти, учні повинні не тільки володіти комунікативними вміннями і навичками, але й помічати та виправляти порушення, що виникають у процесі їхньої мовленнєвої діяльності. Отже, необхідно ознайомити школярів з типами помилок, характерними для усного і писемного мовлення під час засвоєння норм літературної мови і роботи над розвитком зв’язного мовлення.

Традиційно в шкільній практиці нормою вважається загальноприйняте вживання слів, їх форм, синтаксичних конструкцій, закріплених у словниках і довідниках та рекомендованих ними. Однак комунікативний підхід до навчання мови вимагає засвоєння таких якостей мовлення, які виявляються тільки в тексті (висловлюванні). Це комунікативні якості – точність, логічність, чистота, доцільність, виразність та ін. Відтак по-новому слід розглядати і порушення в мовленні учнів.

Проблема помилок у мовленні школярів давня і водночас актуальна. Упродовж останньої чверті минулого століття її намагалися розв’язувати українські і російські лінгводидакти (О. Баринова, М. Воронін, Т. Ладиженська, В. Мельничайко, М. Пльонкін, Ф. Сергєєв, Н. Сулименко, О. Текучов, С. Цейтлін та ін.). На основі їхніх досліджень сформувалася класифікація помилок, що й визначала критерії оцінювання усних і письмових висловлювань учнів. Тривалий час вона вважалася загальноприйнятою. Найголовніші критерії цієї класифікації такі:

- урахування форм мови – усної і письмової;

- опора на рівні мови – фонетику, лексикологію, граматику;

- стилістична диференціація мови;

- зв’язність мовлення та ін.

За цими критеріями помилки поділяють на три групи: помилки в усному мовленні (орфоепічні, акцентні), помилки в писемному мовленні (правописні, орфографічні й пунктуаційні), та помилки в усному і писемному мовленні (змістові, лексичні, граматично-морфологічні, синтаксичні і стилістичні). Ці групи помилок об’єднує спільна основа – мовлення.

При оцінюванні орфографічних і пунктуаційних навичок учнів традиційно розрізняються грубі і не грубі помилки. Грубими вважаються помилки, що мають винятково важливе значення для грамотності учнів. Це порушення у передачі на письмі ненаголошених голосних, що перевіряються наголосом, написання букв на позначення дзвінких звуків на кінці складу і слова, невміння вживати велику букву в загальновідомих назвах тощо.

До не грубих відносять помилки, що не мають істотного значення для характеристики грамотності. Це порушення у вживанні великої букви у складних назвах неукраїнського походження, складні випадки переносу слів з рядка в рядок, пропуск одного з парних розділових знаків, помилки, що торкаються винятків із правил, повторюванні однотипні помилки, описки, пропуски та ін.

У класифікації помилок з позиції сучасної лінгвістики враховується структура і функціонування мовних одиниць у мовленні. З цієї точки зору В.Капінос пропонує всі порушення розділити на дві групи: помилки у структурі (за шкільною термінологією – у творенні) мовних одиниць і помилки у функціонуванні (вживанні) цих одиниць у мовленні. До першої групи дослідниця відносить граматичні помилки, бо саме в граматиці розглядається структура слова, словосполучення і речення. Другу групу порушень вона називає мовленнєвими, оскільки слово, сполучення і речення функціонують тільки в мовленні.

Для вивчення та застосування прийому навчального редагування найбільше значення має вивчення граматичних помилок. Природа граматичних помилок визначається порушеннями у словотворенні, формотворенні і побудові словосполучень та речень. Тривалий час ці помилки розглядалися як орфографічні або мовленнєві. Так, О. Текучов називає їх орфографічними. М. Львов, хоч і погоджується з тим, що звичайно їх відносять до мовленнєвих, все ж трактує ці помилки як порушення «закономірностей і правил граматики; помилки у творенні форм відмінювання чи дієвідмінювання» , у творенні ступенів порівняння прикметників та прислівників, побудові словосполучень і речень. Цієї точки зору послідовно дотримуються В. Капінос, В. Мельничайко.

Страницы: 1 2 3

Рекомендуємо почитати:

Порівняльна характеристика експериментального вивчення легкої атлетики
Спосіб організації навчальної роботи студентів є особливим фактором спільної діяльності і передбачає необхідність раціонального використання зусиль студентів і викладачів. У центрі системи ...

Навчання монологічного мовлення при вивченні турецької мови учнями початкової школи
Кожен із видів мовлення (діалогічне чи монологічне) має певні, властиві тільки йому, характерні риси, які слід враховувати при навчанні цих видів мовленнєвої діяльності на уроках турецької ...

Історична відомості про університет
Болонський університет – найстаріший університет Європи. Задуманий в 1088 р. як центр підготовки юристів, вуз прославився перш за все відкриттями в області природних і математичних наук. По ...

Викладання іноземної мови

Викладання іноземної мови

У ДНЗ навчання дітей англійської мови доцільно розпочинати з п'ятилітнього віку. Більшість дітей цього віку досягають інтелектуальної, вольової, мотиваційної та емоційної готовності вивчати другу мову у колективі. >>>

Copyright © 2019 - All Rights Reserved - www.edudirect.net