Поняття диференціації навчання. Диференціація та індивідуалізація. Спільне та відмінне

Нова педагогіка » Диференційований підхід в процесі навчання учнів середньої школи » Поняття диференціації навчання. Диференціація та індивідуалізація. Спільне та відмінне

Сторінка 1

У національній доктрині розвитку освіти наголошено " Мета державної політики щодо розвитку освіти полягає у створенні умов для розвитку особистості і творчої самореалізації кожного громадянина України, виховання покоління людей, здатних ефективно працювати і навчатися протягом життя"

Перед кожним поколінням життя ставить усе складніші завдання , і для їх розв’язання потрібен все вищий рівень освіченості особи . Для забезпечення високого рівня освіченості школяра необхідно застосовувати такі методи навчання та виховання, які б розвивали індивідуальність дитини, індивідуальні особливості учня, забезпечували б йому необхідні умови гармонійного розвитку особистості. До індивідуальних особливостей відноситься своєрідність сприймання, мислення, пам'яті, уяви, інтересів, нахилів, здібностей. Урахування індивідуальних особливостей учнів – це не пристосування прийомів, методів і форм педагогічного впливу до індивідуальної особистості, з метою забезпечення запрограмованого рівня розвитку особистості. Індивідуальний підхід створює найсприятливіші умови для росту пізнавальних сил, активності, схильності та обдарованості учня. Такого підходу потребують не лише важкі вихованці, малообдаровані школярі, але й обдаровані діти, діти середнього рівня розвитку.

Незважаючи на те, що проблемі індивідуалізації навчання в психолого-педагогічній науці приділяється велика увага, в шкільній практиці в процесі навчання залишається майже нездоланною тенденція до усереднення, тому що в умовах класно-урочної системи навчання орієнтуватися на індивідуально-психологічні особливості кожного учня надзвичайно складно.

Педагогічна практика свідчить, що усереднення призводить до того, що навіть полегшені завдання часто виявляються непосильними для учнів з низьким рівнем научуваності, розвиток інтелектуально обдарованих дітей гальмується, усереднення не дозволяє їм реалізувати свої потенційні можливості. А це в свою чергу може призвести до непоправних наслідків, бо культура суспільства, яка стала на шлях уніфікації (усереднення), усічення своїх "здібностей", приречена на еволюційний регрес.

На даний момент багато шкіл, ліцеїв, гімназій, колегіумів орієнтуються на середнього учня. Але педагогічна практика свідчить, що усереднення призводить до того, що навіть полегшені завдання виявляються непосильними для дітей з низьким рівнем навченості та розвиток дітей гальмується. Усереднення не дозволяє їм повною мірою реалізувати свої потенціальні можливості. Індивідуальний підхід використовується в таких випадках дуже рідко. Особливо критичне ситуація з цим у сільських школах, де матеріальна база та наповнюваність педагогічного колективу не дозволяє здійснювати диференціацію на належному рівні. Суттєві труднощі в роботі сільських вчителів викликають нестандартні умови функціонування малокомплектних шкіл, відмінності їхньої структури, режимів навчання. Класно-урочна система організації навчання за умови низької наповнюваності класів є малоефективною.

Реально ж диференційоване навчання в наших школах знаходиться в ембріональному стані. Ми навчаємо усіх дітей за однаковими програмами, підручниками, методиками, виходячи з одних і тих же орієнтирів навчання та виховання і опираючись на одні й ті ж критерії оцінки. Державні стандарти, програми регламентують весь навчальний процес повністю, практично не залишаючи вибору для Індивідуального і диференційованого навчання.

При цьому відбувається неприховане нівелювання особистостей:

а) усі учні трактуються однаково;

б) усім учням подається та сама інформація;

в) перед усіма учнями ставляться однакові вимоги;

г) від усіх учнів вимагаються однакові вимоги;

д) до всіх учнів стосуються однакові стимули.

Зміст принципу індивідуального підходу полягає в такій організації навчального процесу, при якому вибір методів, прийомів і темп навчанні враховує індивідуальні відмінності учнів, рівень їх здібності до навчання. Рушійними силами індивідуалізації є протиріччя між фронтально побудованим процесом пред'явлення нового матеріалу і індивідуальним характером його засвоєння. Цей принципів має давню історію. Ще К.Д.Ушинськиі говорив, що ділити клас на дві групи, одна з яких сильніша другої, не тільки не шкода, але навіть корисно, якщо наставник вміє, займаючись з однієї групою сам, другій дати користю самостійну вправу. В рамках розвиваючого індивідуального підходу відбувається глибоке вивчення індивідуальних психологічних особливостей учнів, перерозподіл уваги від слабких учнів до різних груп школярів; робиться спроба побудувати навчальний процес з урахуванням індивідуально-психологічних особливостей сприймання і мислені учнів на основі теорії діяльності.

Страницы: 1 2

Рекомендуємо почитати:

Екологічне виховання школярів в умовах табірного життя
В літньому таборі повинна бути форма екологічного виховання учнів, мета якого розвинути у дітей і підлітків здатність чуйно ставитися до природи, передбачувати наслідки своїх дій, розуміти ...

Методика виявлення засобів музичної виразності в творах шкільного репертуару
Під час проходження практики, ми намагалися прищеплювати учням любов до музики, розвивати інтерес до неї, виховувати всебічно розвинену особистість в кожній дитині, зокрема, на уроках музик ...

Методика організації новітніх технологій
Методика організації колективної учбової діяльності учнів різниться в залежності від того, які дидактичні, розвивальні та виховні завдання мають бути вирішені в процесі роботи. Це - взаємок ...

Викладання іноземної мови

Викладання іноземної мови

У ДНЗ навчання дітей англійської мови доцільно розпочинати з п'ятилітнього віку. Більшість дітей цього віку досягають інтелектуальної, вольової, мотиваційної та емоційної готовності вивчати другу мову у колективі. >>>

Copyright © 2020 - All Rights Reserved - www.edudirect.net