Аналіз поняття комунікативність

Комунікативність — це процес взаємодії між людьми, в ході якої виникають, виявляються і формуються міжособові стосунки. Комунікативність передбачає обмін думками, відчуттями, переживаннями і тому подібного.

Кажучи про таке явище як комунікативність особистості, слід мати на увазі, що це явище необхідно розглядати не лише як сукупність деяких характерологичних властивостей і якостей, що дозволяють здійснювати процес спілкування, але і те, що комунікативність особистості є компонентом мотиваційно-потребної сфери. Це має на увазі собою те, що комунікативність вимагає наявність відповідної спрямованості особистості, що визначає соціальну і етичну вагу особистості, її потреби, інтереси, переконання, ідеали і відповідні ціннісні орієнтацї, як правило, що не безпосередньо мотивують поведінку, а що виконують координуючу функцію, у тому числі і «фільтруючу».

Комунікативність в цілому визначається такими компонентами, як комунікативна активність, емоційна реактивність в спілкуванні, комунікативна упевненість, комунікативний об'єкт.

Розвиток комунікативності особистості починається з формування у людини такої спрямованості особистості, при якій цінність людського спілкування знаходиться не на переферії, а в центрі системи ціннісних орієнтацій людини.

Поняття комунікативності необхідно доповнити елементами, що відносяться до усвідомлення діяльністного середовища (соціального та фізичного), що оточує людину і здатністю дії на неї для досягнення своїх цілей, а в умовах спільної роботи робити свої дії зрозумілими для інших.

Все це передбачає усвідомлення:

а) власних потреб і ціннісних орієнтацій, техніки особистої роботи;

б) своїх перцептивних умінь, тобто здібності сприймати що оточує без суб'єктивних спотворень і «систематизованих сліпих плям» (стійких упереджень відносно тих або інших проблем);

в) готовності сприймати нове в зовнішньому середовищі;

г) своїх можливостей в розумінні норм і цінностей інших соціальних груп і культур (реальний інтернаціоналізм);

д) своїх відчуттів і психічних станів у зв'язку з дією чинників зовнішнього середовища;

е) рівня своєї економічної культури (відношення до місця існування — житла, землі як джерела продуктів харчування, рідного краю, архітектури і т. п).

Одним з центральних чинників комунікативності є здатність людини адекватно відображати особові і індивідуальні особливості навколишніх людей.

Комунікативність передбачає ситуативну адаптовність і вільне володіння вербальними і невербальними засобами соціальної поведінки.

Основними джерелами придбання людиною комунікативності є життєвий досвід, мистецтво, загальна ерудиція і спеціальні наукові методи. Всі ці джерела мають для кожного з нас різну суб'єктивну значущість, що проте ведуча роль у будь-якому випадку належить життєвому досвіду.

Особливе місце в структурі життєвого досвіду займає досвід міжособового спілкування. До сфери життєвого досвіду слід віднести також рівень досконалості професійної і побутової діяльності, оскільки успішні трудові операції комунікативно значимі для формування в повсякденній культурі моделей комунікативної поведінки. Загальна ерудиція також є одним з необхідних компонентів комунікативності. Під загальною ерудицією розуміється запас достовірності і систематизованих гуманітарних знань, таких, що відносяться до історії та культури людського спілкування, які має в своєму розпорядженні даний індивід.

Рекомендуємо почитати:

Способи впливу на формування духовно-моральних цінностей
Про моральність людини можна говорити тільки тоді, коли він морально поводиться в силу внутрішнього спонукання (потреби), коли як контроль виступають його власні погляди і переконання. Виро ...

З історії риторики як навчальної дисципліни
Риторична компетенція набувається при вивченні студентами риторичних дисциплін. Тому підвищується роль риторики як лінгвопедагогічної дисципліни, яка поглиблює професійно значущі знання і в ...

Проблема формування пізнавальної активності молодших школярів як об’єкт дидактичного аналізу
До ключових проблем педагогіки, які вимагають постійного творчого аналізу та експериментальної перевірки, належить і проблема формування пізнавальної активності особистості молодшого школяр ...