Риторика української мови в загальноосвітньому і вищому навчальному закладах

Національна доктрина розвитку освіти у розділі “Стратегія мовної освіти” чітко визначає поняття мовної освіти, мовного виховання, мовленнєвої поведінки, які неможливі без риторичного складника. Риторичну освіту сьогодні справедливо вважають одним із найбільш перспективних і важливих лінгводидактичних напрямів, головна мета якого – формування і виховання носіїв змістовного, переконливого, правильного мовлення. Ключові позиції в цьому процесі займає вчитель, відтак динаміка розвитку сучасної української школи і її спроможність реалізовувати визначені державою освітні завдання залежить від якості професійної підготовки, загального рівня культури, інтелектуальних, творчих, моральних і патріотичних його характеристик. У зв’язку з цим зростає роль риторики як розділу курсу української мови у вищих педагогічних навчальних закладах і створення сучасної методики її навчання. Освітній потенціал української лінгвістичної риторики визначається її спроможністю реалізовувати провідні принципи сучасної освіти (гуманізації, гуманітаризації, демократизації і національного спрямування), засобами інтелектуально-естетичного впливу української мови формувати гармонійно розвинену, національно свідому особистість. Знання риторики розвивають загальну і фахову ерудицію, професійно важливі мислительно-мовленнєві якості мовців (логіка мислення, культура мовлення, адекватна мовленнєва поведінка та ін.).

З огляду на зазначене мовно-риторичну освіту майбутніх учителів розглядаємо як суспільну необхідність, пов’язану з підвищенням ефективності й результативності навчання риторики української мови у загальноосвітній і вищій школі, поліпшенням якості професійної освіти й рівня культури в Україні, утвердженням повноцінного функціонування риторики української мови в усіх сферах суспільного життя.

Методика навчання риторики розвивалася й укладалася в систему протягом віків паралельно з теорією ораторського мистецтва. Різні аспекти цієї важливої лінгводидактичної проблеми знайшли своє відображення у кандидатських дисертаціях українських учених. Зокрема, обґрунтовано й розроблено систему формування ораторських умінь на уроках зарубіжної літератури у 5-8 класах, комунікативних умінь і навичок учнів гуманітарних ліцеїв на уроках риторики (Ю. Дишлюк, А. Курінна ); уточнено зміст понять “риторична культура”, “риторична діяльність”, “риторичні якості особистості”, “структура риторичної культури”, розкрито риторичний потенціал гуманітарних дисциплін (Я. Білоусова).

У дослідженні Г. Сагач “Риторика як наука у системі професійної підготовки вчителя” систематизовано основний зміст науки риторики як науки, визначено місце і статус її в сучасному навчально-виховному процесі, розроблено модель науково-практичної системи формування риторичної особистості вчителя-вихователя. Заслугою дослідниці стало обґрунтування потреби й умов формування національної риторичної школи, розробка програми з риторики для студентів гуманітарних факультетів університету. Дотримуючись принципу наступності й перспективності, автор звертає увагу на специфіку і взаємозв’язок у навчанні риторики учнів та студентів гуманітарного фаху.

Більшість наукових розвідок з риторики присвячені її теорії (С.Абрамович, З.Куньч, В.Молдаван, М.Микитюк, Г.Онуфрієнко та ін..) Так, наукові дослідження І.Зязюна, Л.Мацько, Л.Савенкової, Г.Сагач, присвячені проблемі формування професійної, зокрема мовленнєво-комунікативної, культури сучасних педагогів. Ґрунтовну розробку риторики як складника лінгвістичної освіти здійснили Ф.Бацевич, Н.Голуб, Л.Мацько, О.Мацько, Л.Скуратівський та ін.

Однак досі недостатньо досліджені філософські, психологічні, соціолінгвістичні засади риторичної освіти, роль і місце риторичної компетенції у системі професійних компетенцій учителя, питання навчально-методичного забезпечення з риторики у навчальному закладі. Це і зумовило вибір теми дослідження: “Риторика в навчальному закладі: стан навчально-методичного забезпечення”.

Об’єкт дослідження – процес навчання риторики української мови у загальноосвітній і вищій школі.

Предмет дослідження – навчально-методичне забезпечення курсу риторики української мови в загальноосвітній і вищій школі.

Мета роботи – з’ясувати особливості структурно-змістового наповнення навчально-методичного забезпечення курсу риторики української мови в загальноосвітній і вищій школі.

Для досягнення мети поставлено такі завдання:

1. З’ясувати філософські, психологічні, соціолінгвістичні засади риторичної освіти.

2. Визначити роль і місце риторичної компетенції у системі професійних компетентностей учителя.

3. Проаналізувати навчально-методичне забезпечення з риторики у загальноосвітньому і вищому навчальному закладах.

Для вирішення поставлених завдань ми використали наступні методи дослідження: вивчення та аналізу наукових, довідниково-енциклопедичних джерел з означеної проблеми дослідження; методи аналізу, синтезу, порівняння, систематизації, узагальнення.

Теоретичне значення нашого дослідження полягає в обґрунтуванні філософських, психологічних, соціолінгвістичних засад риторичної освіти, у визначенні ролі і місця риторичної компетенції у системі професійних компетентностей учителя, у розкритті проблеми стану навчально-методичного забезпечення з риторики.

Практичне значення роботи полягає у тому, що результати дослідження можуть бути використані у лінгводидактиці загальноосвітньої і вищої школи, у практиці викладання курсів риторики української мови, у читанні відповідних спецкурсів.

• Філософські, психологічні, соціолінгвістичні засади риторичної освіти
• Учитель і учні як творці й учасники риторичного дискурсу освіти
• Роль і місце риторичної компетенції у системі професійних компетенцій учителя
• З історії риторики як навчальної дисципліни
• Стан навчально-методичного забезпечення з риторики в загальноосвітньому закладі

Рекомендуємо почитати:

Поняття «технології» навчання
У сучасній освіті існує певний парадокс: невідповідність між стратегічною метою освіти (а саме всебічний розвиток особистості дитини), закладеною в нормативних документах, і реальною діяльн ...

Система роботи з сім’єю і важкими дітьми
Сімейні проблеми, бездоглядність, жорстоке ставлення і байдужість до дітей з боку батьків, алкоголізм і наркоманія – основні причини появи “важких дітей”. Основна задача соціального педагог ...

Робота з підручником
Самостійна робота учня – головний шлях виховання самостійності й прагнення до самоосвіти. Теоретичні знання – фундамент для практики. Особливу роль у цьому питанні грає вміння працювати з п ...